Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Загадкові пристрої, або як прали наші бабці

Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фото - Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
1/7
На сторінці Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького у Фейсбуці розповіли про те, як прали наші бабці.

Рубель, качалка і залізко на вугілля – предмети, з яких почався не один етнографічний музей, проте сьогодні мова буде не про них.

«Маґлі», «механічна праска», «прес-маґлівниця», «качальня», «прасувальний каток» - загадковий пристрій, який зберігається у нашому Музеї. Основа його важка, чавунна, з масивними підніжками, до яких прикріплений механізм – два дерев’яні вали, що обертаються навколо осі за допомогою шестерень з корбою. Використовували цей пристрій для "викачування" білизни.

Як він працював:

Вологу білизну розміщували між валиками, які витискали воду і вирівнювали тканину. Робота вимагала значних зусиль: машина «оживала» за допомогою ручки - її інколи крутили по черзі. На пристрої розташований гвинт, яким регулювали відстань між валиками. Усе залежало від товщини тканини: для ковдри, наприклад, гвинт був відпущений максимально.

Невеликий одяг та білизна (як-от рушники), могли проходити через ролики без додаткових маніпуляцій, а більші полотна потрібно було складати вподовж – у вузькі «згортки». Щоб випрана білизна не торкалася підлоги, часто працювали у парі – хтось один крутив ручку, а помічник подавав під валики згорнене полотно. На поміч жінкам часто ставали діти, тому не обходилося й без прикрощів: інколи тим, хто при роботі «ловив ґав», разом з білизною могло затиснути між роликами пальці або й косичку.

Преси-маґлівниці – достатньо важкі та громіздкі. З одного боку, це полегшувало відтискання вологи з мокрої білизни, а з іншого – цей пристрій займав цілий кут! Ще один великий недолік цієї чудо-машини – він трощив ґудзики! Красиві і часто дорогі ґудзики, що були оздобою вбрання, не витримували тиску валиків. Лише справжні віртуози могли і воду витиснути, і одяг не зіпсувати.

Таким чином, шкода переважила користь: важкі, незграбні, нетолерантні до пальців, волосся та ґудзиків «преси-маґлівниці» вийшли з побутового індивідуального вжитку майже так само стрімко, як з’явилися.

Сьогодні, правда, уже сучасні і надпотужні «прасувальні катки» можна зустріти у професійних пральнях

На фото дві «прес-маґлівниці», які зберігаються у наших фондах. Інформації про них зовсім небагато: одну привезено з вул. Чумацької, іншу – з Левандівки (Доробок).

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...
");