«Неможливо забути», - так називається присвячена Львову стаття кореспондента американської газети Нью-Йорк Таймс Кліффорда Дж. Леві.
9 січня на друкованих сторінках однієї з найпопулярніших та найякісніших газет Америки з’явилась стаття, присвячена Львову. Пан Кліффорд Дж. Леві відвідав Львів минулої зими під час підготовки матеріалу про президентські вибори в Україні. Та місто, вочевидь, причарувало журналіста, тож на сторінках видання з’явився незапланована стаття про принади та атмосферу Львова.
«Неможливо забути»
Львів, Україна
Першим з усього, що причарувало мене у Львові, був аеропорт. Провінційні аеропорти колишнього Радянського Союзу – здебільшого похмурі місця, що нагадують скоріш цілодобову автобусну станцію. Але аеропорт Львова – найбільшого міста Західної України - прикрашений дерев’яними панелями та колонами з орнаментом, передавав відчуття величезного старовинного вокзалу з фільмів 1950-х років.
Я був там минулої зими, висвітлював президентські вибори в Україні, продирався крізь сніг, щоб подивитись на кандидатів під час їхніх виступів, чіплявся до людей, щоб дізнатися їхню думку. Але дуже скоро я зрозумів, що це місто, розташоване водночас на краю Радянської імперії та на перетині європейських шляхів – чудова знахідка. Несподівана краса аеропорту була лише натяком на те, що може запропонувати Львів – звивисті вулички, що відображають століття впливу різноманітних культур.
Львів переміряв багато імен завдяки багатьом його правителям, від Радянської імперії до німців та поляків. Та найбільше вплинула на місто Австро-Угорська імперія. Просто за деякий час я зрозумів, що порівнюю Львів скоріш з Віднем та Прагою, аніж з Москвою.
Пиво у Львові справді смачне та дешеве, а багато страв готується так само, як у Центральній Європі, зокрема ковбаски та коренеплоди.
Звичайно, зовсім не важко було знайти українські національні страви, наприклад, пельмені, знані як вареники, начинені картоплею, капустою, солодким сиром або вишнями. У Львові є ресторани, які яскраво відображають місцеву історію, включаючи один про вокативний, який уславляє український партизанів часів Другої Світової та має антирадянські вислови за прикраси на стінах закладу.
І все ж, найяскравіше характеризує Львів його беззаперечний міжнародний характер, більш відчутний, ніж в будь-якому місті колишнього Радянського Союзу, в якому я побував. Це стає очевидним з кількості кафедральних соборів – складових силуету міста: український православний, російський православний, Вірменська церква, Римо-католицький собор.
Львів є також твердинею Української греко-католицької церкви, що сама собою уособлює злиття: церква є лояльна до Риму, але в водночас дозволяє деяким своїм священикам одружуватись на наслідувати східний обряд. До Другої Світової Львів був домом великої єврейської общини і я, до речі, прогулявся повз руїни головної синагоги. Зараз у Львові залишилось небагато євреїв, але плани щодо відновлення синагоги постійно ходять містом.
Мій візит проходив так: Я намагався працювати, але місто постійно відволікало мене. Я пішов на інтерв’ю до міської ради, але, врешті-решт, опинився на оглядовому майданчику Ратуші, милуючись видами чудової львівської архітектури – класичної, бароко та інших стилів.
Представник міської адміністрації повідомив мені, що місто зазнає деяких перетворень, перш ніж прийме європейський чемпіонат з футболу Євро-2012, який Україна організовує спільно з Польщею. Тож новий міжнародний аеропорт вже будується, але, як запевнив мене посадовець, історичний характер міста неодмінно буде збережений. (Сподіваюсь виживе і старий аеропорт).
Перед прощанням з містом, я зробив одну дуже важливу зупинку. Львівська майстерня шоколаду зваблює своїми полицями, що заповнені зробленими вручну солодощами та ароматом розплавленого шоколаду. Я придбав декілька коробок з цукерками для моєї сім’ї у Москві, щоб переконати їх, що одного дня ми всі неодмінно повернемось до Львова».
Джерело - travel.nytimes.com
Переклад з англійської - Анна Вертегел
