Інколи мені здається, що галицькі пам’ятки самі мене знаходять: не раз ходиш битим шляхом і не звертаєш увагу на деталі, що часто мелькають перед очима. Аж раптом щось озоветься в душі - і мусиш звернути з торованого шляху. Так я відкрив для себе ще одну перлину зовсім неподалік Львова.
Якщо прошкувати з Брюхович до Волі Гомулецької, на самому краю селища за штрекою (колією) під горою можна побачити наче маківкугрибочка - баню Троїцької церкви у присілку Гамулець. Влітку її не розгледіти. Туристів тут майже не буває. І дарма. Церква Пресвятої Трійці є пам’яткою національного значення і збудована у 1756 року (за іншими відомостями - у 1775 року).
Одна з несподіваних ознак храму - його незвичність, бо він належить до рідкісного типу двокамерних церков, які складаються тільки з двох зрубів. Третя частина церкви (бабинець) - схожа радше на маленькі сіни.
В Акті візитації Миколи Шадурського за 1764 рік храм так описується: “Церква св. Трійці на підвалинах дубових, дальше в стінах під гибель спусканого дерева, в два на серединою і бабинцем в четвірку випровадженими верхами, ґонтами побита, підлога з терлиць всередині викладена, помірна і досить світна.
Року для давності невідомого. Дзвіниця над бабинцем. Іконостас цілий стародавньої сницерської роботи і малювання”.
У 1910 році ґонтове покриття дахів і бані замінили бляхою. Тепер можна лиш собі уявити якою гармонійною була церква до цього!
При вході дивує брама-дзвіниця - мурована тесаним каменем, а верхня частина відлита з бетону!
береглися й старовинні дзвони, виготовлені у 1880-му році на львівській фабриці Зиґмунта Мозера, про що свідчить напис.
Тут, під лісом, тихо і урочо - лиш в селі піють когути та ще птаха крикне щось невеселе на лісовому цвинтарі. Це поки нижче церкви не загримотить на стиках вантажний поїзд. Але й він не завадить розглядати наче намальовану картину долини, помережану ставками та греблями, поміж хвилястих пагорбів закутого у сніг і лід Розточчя. Розкіш для очей і душі. А ще тут несподівано повіяло весною - вітер приніс солодкий запах торішнього листу і талого снігу.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
