Ще у часи мого студентства почув, що неподалік Миколаєва (Львівщина) була колись давня німецька колонія Reichenbach. Мені, затятому холмсофілові, відразу пригадався Райхенбахський водоспад у Швейцарії, де закінчив слої безславні дні огидний професор Моріарті. Цікаво, чи це не фанати геніального лондонського нишпорки поселились у долині Зубри? Щоб з‘ясувати це, я й навідався у колишні німецьку колонію.
Стрийський гостинцем маршрутка летіла, як полохлива сарна узліссям. Дорога зі Львова була не довгою. З гостинця відкривалась мальовнича панорама широкої долини Зубри. Тут справді красно, себто гарно. Не дарма село ще з 1443-го року називається Красів. Широкі луки, мочарі, ліси на пагорбах – тихий рай і супокій. Німці, які у другій половині ХYІІІ століття за наказом найяснішого цісаря Йосифа ІІ, прибули в Галичину, обрали собі за нову малу батьківщину саме це місце і назвали поселення Reichenbach. Пригоди Шерлока Холмса вони не читали, бо їх ще ніхто не написав.
Переселенці жили окремою автономною громадою і добре ґаздували: обробляли землю, годували худобу, випалювали вапно. До речі, одна з таких печей для випалювання вапна досі бовваніє на узгір‘ї над селом.
А ще німці були завзятими мисливцями, у селі було створено мисливське товариство, чисельність учасників якого постійно зростала. Відомий випадок, коли голова мисливського товариства Райхенбаха Філіп Даум поскаржився польській поліції на односельця Еміля Штауффера, мовляв той займається незаконним полюванням. Словом, браконьєрив герр Еміль. Пізніше поліцейські з‘ясували, що Даум загнівався на співвітчизника, бо той не захотів віддати йому впольованого лиса… Темна історія, заплутаний випадок, сказав би безсмертний Холмс, але його тоді в Райхенбасі не було - він душив Моріарті на однойменному водоспаді.
А ще німці вміли добре забавитись. На свята колоністи біля корчми „ставили смерек“ - прикрашали смереку кільцями із прив‘язаними барвистими паперовими стрічками. До кілець чіпляли також всілякі дрібні презенти і цукерки. Дітваки вилазили на смереку і зривали частування. А дорослі не жалували собі міцних трунків і доброго пива. Не дарма я почув від одного місцевого діда приповідку: „Хто добре працює, той добре п‘є“. Дідо божився, що це його німці навчили, хоч він скидався на ровесника Майкла Джексона.
Усе скінчилося в 1939-му році, коли Сталін і Гітлер поділили Польщу. Східна Галичина відійшла Москві і німці змушені були виїхати „нах фатерлянд“, на Батьківщину. Можна лише уявити горе тисяч людей, які залишили обжиті села, налагоджений побут, добру господарку і виїхали у невідомість…
З того часу Reichenbach зник. Залишилсь лиш кілька хат, громадський дім та вапнярка. А ще німці залишила в спадок українцям чітко означі полоски нив, які вони колись обробляли…
Красів цікавий і дивовижною церквою. Дерев‘яний, поставний, ошатний храм височіє на узгірку, дивуючи гармонійністю і незвичністю обрисів. Гуцульська церква під Львовом? Таке може бути? Може. Історія її дуже цікава. Стара церква, на містці якої збудували храм, була уже ветхою. Віряни вирішили збудувати нову. Тим часом у Львові до крайової виставки 1894-го року гуцульський майстер Лесь Копчук звів дерев‘яну церкву. Після виставки за ініціативи отця Шухевича, красівська громада викупила і перевезла церкву в село. Дивовижний храм. До речі, про диво – у 1950-тих роках, після приходу совітів, церкву зачинили. А у 1989-му, напередодні відкриття, священик побачив у храмі недоторкану чашу, а в ній часточки для святого причастя, які не змінилися, не втратили смаку за десятки літ. Церква визнала цей випадок Євхаристіним чудом.
Цікаве, багато на історію та пам‘ятки село. Милують око хвилясті лінії довколишніх пагорбів та ланів. Думаю, що Шерлоку Холмсу тут би сподобалось, а доктор Ватсон написав би про Красів і Reichenbach та їх мешканців не одну оповідку...
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
