Часом почуваюся, наче якийсь мандрівний першовідкривач, що являє світу щось нове і небачене. Звісно - це ілюзія. Але люблю відчувати трепет і захват перед чимсь ще не баченим.
Днями заскочив у Меденичі, що на дорозі зі Львова до Дрогобича. Не раз з гостинця мельком бачив дерев’яну церковцю, що сховалась у затінку величезної мурованої. Але що можна вловити за мить?
Аж при нагоді потрапив в містечко і з трепетом наблизився до церкви... Таки не дарма я так хотів її побачити! Струнка, велична споруда, крита ґонтом. Це тепер така рідкість!
Дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (святої Параскеви) збудована у 1644-му році, про що свідчить напис на одвірку південних дверей. Тризрубний дах високим шпилем здіймається до неба і людина біля церкви здається мізерною і дрібною.
На дверях ще одна дивовижа - намальовано фіґури двох святих. Поруч на стіні висить картина - Ісус Христос посеред розбурханого моря перед мореплавцями. Подібного сюжету ще ніколи не бачив!
Неподалік церкви знаходиться старовинна дзвіниця (ХYІІ ст.), схожа на оборонну вежу.
Загалом церква з дзвіницею справляють величне враження. Шкода лишень, що в шістдесятих роках для чогось арки довкруж бабинця храму зашалювали дошками, чим обважнили легкий, стрімкий силует церкви.
У цьому храмі в 1931-му році відправляв службу Божу Василь Шевчук (“отець Кадило”) - капелан УПА “Закерзоння”. Його розстріляли в Ряшеві у 1948-му році, про що свідчить пам’ятна таблиця на стіні святині.
Цікаво, що побутує місцева легенда - цей храм в лихі літа татарських набігів, воєн, крові і наруги не брали ні вогонь, ні шабля, ні куля. Святість береже цю перлину галицької архітектури від біди. Усім серцем хочеться вірити, що так і буде. Помолився за це.
Богдан Волошин, Проект Локальна Історія.
