Добиратись у це давнє українське місто на Старосамбірщині доста довго. Бо Нижанковичі знаходяться на самому краєчку України. За ними уже Польща. Тупик. Кінець української географії.
До Перемишля всього 14 кілометрів колією, якою уже давно ніхто не їздить. Щоправда є невеличкий потяг з двох пошарпаних старезних вагонів, який щодня прибуває зі Самбора на старий, ще австрійський вокзал. Дивовижно збережений: автентичні плитка, вікна, сходи... Тут час зупинився.
Попри те, Нижанковичі мають чим похвалитися. Є симпатична малесенька ратуша (1759 р.), ринкова площа, неподалік дивовижна оборонна Троїцька церква (ХYІ ст.) із куполами, критими ґонтом. А ще є старовинний Троїцький костел (1461 р.) із вишуканою дзвіницею.
Місто потроху оновлюється - забруковано ринкову площу, встановлено ліхтарні, тут охайно і задбано. Із узвишшя видко жовті ріпакові поля на польському боці. Мешканці вже котрий рік чекають на відкриття прикордонного переходу Нижанковичі-Мальховіце, який би додав дихання містечку. Кажуть, що будівництво розпочнеться уже цьогоріч, але наразі руху немає.
Прогулюючись сонними вуличками містечка, варто мати при собі паспорт, бо кордон зовсім поруч, а місцеві мешканці пильні і відразу повідомляють прикордонників про чужого. Тож документи не завадять.
У Нижанковичах тихо, затишно і світло. Місто на краю української землі. Наразі повернуте обличчям до України. Із відкриттям “хвіртки в Європу” очевидно дивитиметься на Захід. Він тут поруч.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
