Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Розгадів: церква Параскеви "За хрестом"

Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
1/8
Як дивно можуть з’явитись якісь адміністративні кордони і довго не зникати! Нещодавно мав мандрівку в Поморяни. Десь за два кілометри від поморянського замку вже починається Тернопілля. Дорога на Бережани практично пунктирна, бо ці ями і надовби назвати дорогою можна доста умовно.

Аж ось міст через річку і знак, що свідчить - за мостом уже Тернопілля. Це якось дивно, бо нічого не міняється - дорога така ж жахлива, хати, городи, опільські пагорби і худоба такі ж, як на Львівщині... Але, ні - є дивовижа! На пагорбі височіла струнка церква, що зовсім не схожа на галицькі, радше на волинські.

На таблиці написано, що цю церкву святої Параскеви в тутешньому Розгадові було зведено в 1911-му році. Попередницю з 1696-го року селяни розібрали і віддали в інше село, де вона згодом згоріла. На її місці у цьому кутку, званому селянами “За хрестом”, на початку ХХ-го століття постала нова дерев’яна церква.

Відомо, що майстром, який будував церкву, був Михайло Дидик з села Дрищів (тепер Надрічне). Цікаво, що дуби для будівництва храму надав граф Потоцький. У церкві бував митрополит Андрей Шептицький. За часів совєтчини храм не закрили, тут правилось, щоправда церква була православною. Греко-католики повернули собі храм у 1992-му році.

До 100-річчя святині церкву ґрунтовно відремонтували. Як на мене - після цього храм втратив значну частину автентики і привабливої старовинності: металопластикові вікна і нові двері якось не поєднуються із давніми часами. Зате покрівля не "золочена" - не випалює очі. І це чудово.

Романтична сильветка храму досі домінує поміж зелених довколишніх вершин - Блищівки, Лисої та Війтової.
Розгадів знаний ще й тим, що в селі діє музей січового стрільця, поета і пісняра Романа Купчинського, який народився в родині тутешнього священика. Неподалік церкви за узгірку в 1994-му році вставлено пам’ятний знак знаному земляку.

Якби не дорога, то б у це галицьке село варто було б частіше навідуватись - тут чудові краєвиди і гостинні люди. Але можливість втратити колесо і розвалити ходову - надто серйозний арґумент, що стоїть на заваді моєму бажанню ще раз сюди навідатись. Хоча, ні. Спробую пішо перейтись від стін поморянського замку до веж бережанського. Не варто шукати легких шляхів, якщо можна обрати небуденні.

Богдан Волошин, проект Локальна Історія

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");