Так не буває, щоб галицьке місто чи село не мало якогось патрона, якогось відомого чоловіка, що в цьому місці народився, викопав криницю, чи спочивав в тіні старого дуба. Наша земля невтомно народжувала славних людей і вони завше залишали тут якийсь слід. Часом видимий, інколи лише в пам’яті людей. Але такі були завжди...
Днями побував в славних Рудках на храмовому святі. Їхав електричкою, яка зупинялась біля кожного слупа, відтак мав час згадати все, що знав про це місто, що на дорозі зі Львова до Самбора, розглядав хвилясті галицькі краєвиди і торгівців, що снували вагонами, пропонуючи різний крам. Знічев’я мало не купив собі набір шампурів, але згадав, що їду на храмове свято і виглядатиму якось зовсім дурнувато з тим залізяччям в церкві і зризиґнував з тої затії. Нагадав собі, що колись давно, в одній самбірській кнайпі мене вчили як по-тутешньому замовляти оковиту. Колєґа сказав до шинкарки:
- Раз до Львова і два до Рудок!
І вона йому налила стограмівку і два по п’ятдесят. Бо Рудки лежать акурат по середині між Львовом і Самбором. Себто, перебуваючи в цьому славному містечку, кожен подорожній однаково близько знаходиться і до Львова, і до Самбора. Відтак і чаркуваня має таке означення.
За тими спогадами якось неквапом електропотяг пристав до двірця у Рудках. Як виявилось, до центру містечка ще був добрий шмат дороги, яку в спеку долати було не надто бадьоро, але думка про святкування мене освіжила.
Аж ось і велична споруда храму Пресвятої Євхаристії. Відносно новий, споруджений на високому постаменті і добре видний з гостинця, що оминає його просто біля підніжжя. У Церкві повно святочного люду, та й довкруж нього теж багато людей - всі у вишиванках! І різних фасонів та стилів, що я й у Львові таких не бачив! Навіть зовсім маленькі дітваки були вбрані у вишиті сукені та сороченята. Дехто мав коралі із різнокольорових бубликів у формі сердечок і хрестиків.
Особливо зворушили дівчатка у віночках, що прийшли до першого причастя. Одразу видко, що вони ретельно готувались до цього дня. Батьки очевидно теж, бо вся громада була при параді - в святочних обновах. Містечко аж засвітилось від усмішок, молитов та урочистості.
Просвітлений та усміхнений полишив храм і пішов собі. В Рудках усе близько, містечко невеличке, але таки місто! Бо є ратуша із оригінальною вежею. Тут знаходиться і маґістрат, і перукарня, і аптека - словом справжній осередок міського життя. Довкруж гамірна ринкова площа зі сквериком та голубами, що воркотіли на старовинному бруці. Я так люблю такий брук - коли землю замощують щільно на кант червоною випаленою цеглою. Це дуже мальовничо і стильно.
У бічній вуличці в затінку дерев заховалася велична будівля костелу Успіння Пресвятої Богородиці (санктуарій Матері Божої Львівської архідієцезії РКЦ в Україні). Стоячи біля костелу, аж дух перехоплює від його могутності! Костел, збудований 1728-го року, славний не лише чудтвориним образом Матері Божої (вірніше копією). Тут у 1878-му році похований знаменитий польський письменник, дідусь Митрополита Андрея, граф Александер Фредро. У дзвіниці є його невеличкий імпровізований музей.
Цікавезна особистість, небуденний талант! Біографія Фредра аж проситься на екран. Граф служив ад’ютантом в Наполеона, дійшов аж до Москви, був свідком її спалення, потрапив у полон, утік звідти! Потім пішки дістався з Вільна аж до Перемишля!
Та найбільше Фредро славний своїми комедіями “Помста”, “Дами та гусари”, “Чоловік і жінка”, “Новий Дон Кіхот, або Сто шаленств”, “Пан Йовяльський”, які донині не забуті і є в репертуарі світових театрів.
Очевидно граф був файним гульвісою, бо писав не лише п’єси, але його перу належить й поема “Мистецтво кохання” (Sztuka оbłapiania), написана у 1817 році. Цікаво, що в авторському рукописі замість цнотливого "оbłapiania" вживається набагато міцніше “jeb...”
Драматургічною є й історія кохання Фредра. Свого часу він був палко закоханий в Софію Яблоновську, яку 15-річною віддали за графа Станіслава Скарбка. Цей шлюб був нещасливим і за згодою колишнього чоловіка Софія отримала розлучення й 1828 року одружилась із Александром Фредром. Уявіть - 10 років тривали формальності, що дозволяли узяти повторний шлюб!
Александер Фредро збудував палацик у Беньковій Вишні, що поруч із Рудками, який на диво досі зберігся. Тут Софія народила доньку Софію, яка згодом стала матір’ю Романа Шептицького - митрополита Андрея. У її спогадах є багато теплих слів про дитячі роки в Рудках, де потім не раз бував і майбутній митрополит...
До речі, Александер Фредро був почесним громадянином Львова. Щось мені підказує, що було б дуже добре, якби до погрудь Шевченка і Франка біля міської ратуші Рудок, додалась парсуна графа Александра Фредра, що любив цю землю і похований в місцевому храмі. Навіть з полону чоловік втікав додому - в Рудки...
Богдан Волошин, Локальна Історія.
