У Судовій Вишні я не був так давно, що не пам’ятаю які тоді гроші в нас були... Справді давно. Знаю, що на той час відбував практику у Мостиській районній газеті. З тих давніх часів стільки змінилось в житті, що спогади про це галицьке містечко геть стерлись. Тож дуже зрадів, коли з’явилась нагода їх поновити.
Перше, що впадає у вічі - тепер до Судової Вишні можна домчати чудовою дорогою, що провадить до кордону з Польщею. Можна й електричкою, але я їхав автобусом і з того тішився, бо машина котилась легко і прудко. За вікнами тішили очі чепурні галицькі села.
Гостинець оминає Судову Вишню - автобус з’їхав із чудової траси і мене знов заколисала хитавиця сільської дороги. Аж ось і місто! Новозбудовані особняки вивищуються над старовинними садибами. Чомусь відразу відчуваєш, що це місто. Хоч це навіть не районний центр. Зрозуміти це допомагає занурення в історію. Без неї неможливо осягнути усі чесноти Судової Вишні.
Тут люди жили здавна. Про поселення в цьому місці згадується ще у 981-му році. Археологи розкопали тут давні городища. Судячи з назви, вони там мали б знайти вишневі кісточки. Бо ж Вишня! Але назва давнього міста не має жодного стосунку до цього дерева зі смачнезними ягодами. Насправді назва Судової Вишні походить від староруського прикметника «вишній», «вишня», «вишнє» (слава во вишніх), оскільки це старослов'янське поселення знаходилось на підвищенні - на Комаровій горі.
А вперше про Вишню згадано у Галицько-Волинському літописі в 1230-му році. Магдебурське право вишняни отримали ще у 1368-му році. Тож містом Вишня стала ще в ХІY-му столітті і досі не втратила цього статусу. Цікаво, що з 1443 року у Вишні відбувалися сеймики шляхти Львівського (Руського) воєводства, 1545 року тут відбувались сесії перемиського суду для шляхти. Відтак Вишню назвали Судовою - з 1741 року тільки так її пишуть на мапах. Цікаво, що ж так приваблювало шляхту у Вишню? Очевидно, рівновіддаленість до Львова і Перемишля.
Мене в першу чергу потішила прохолода - містечко вбране у пишні зелені шати садків. Посеред долини неспішно тече річка Вишня.
А знаєте, що понад століття тому, за Австрії, Судова Вишня могла стати... портом! Австрійський уряд планував з’єднати каналами Віслу і Дністер. Від Вишні канал планувалось прокопати до Львова і далі на Броди. На жаль, будівництву завадила Перша світова.
...Аж ось і центральний майдан із симпатичною ратушею та годинником. В іншому кінці площі вабить око надзвичайно красива будівля. Це Народний Дім, посвячений ще 1912-го року. Тут знаходилась філія товариства “Просвіта”, спортивне товариство “Січ”, позичкова каса, а також крамниця міщанина Стефана Біленького.
Нині тут є невеличкий, але дуже цікавий краєзнавчий музей. Вишивки, археологічні знахідки, навіть фрагмент бивня мамонта! Словом, є що подивитись.
У Народому домі не раз виступав Іван Франко. В Судовій Вишні українці завжди були згуртованими і ревно пильнували свої права. Ще у 1563-му році містяни заснували православне братство. Кожен братчик сплачував вступний та місячні внески. Пізніше братство розрослося і з’явилось молодше (парубоцьке) братство, сестринське братство церкви Святої Трійці, а також старше і молодше братства храму Преображення Господнього. У місті діяли дві братські школи та шпиталь, що утримувались церковними братствами. Відомо, що з Судової Вишні походить знаний полеміст Іван Вишенський, про що свідчить погруддя письменника на роздоріжжі.
Щоб оглянути місто з висоти пташиного польоту варто піднятись до церкви Преображення Господнього. Вона вінчає високий пагорб. Тут так просторо і високо, що хочеться розправити крила і злетіти над затишною Судовою Вишнею! Але Бог крилець не дав, то доводилось лиш заздрити голубам, що ширяли над шпилем костелу Матері Божої Помічниці Вірних, над церквою Святої Трійці, над шпилями Народного Дому і Ратуші. Над усім кучерявим світом моєї, овіяної легендами та історіями, затишної Галичини.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
