Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Cуспільство

ЗУНР: «226» винайшли у Львові

Останніми роками кожна чергова річниця з часу створення Західно-Української Народної Республіки спонукає до аж ніяк не святкових роздумів. На жаль, ми, сучасні українці, продовжуємо тягнути з минулого далебі не найкраще, що було в нашій строкатій історії. Натомість тими надбаннями, які залишили нам попередні покоління, не вміємо скористатися. Зокрема, коротке, але яскраве існування ЗУНР засвідчує: її державотворчу спадщину належним чином не оцінили й досі. Принаймні, у вітчизняному політикумі.

Скажімо, нинішні історики й досі сперечаються, чи була ЗУНР апріорно приречена в тодішніх геополітичних обставинах. І чи змогла б незалежна Галичина реалізуватись як держава, коли б корпус Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця вчасно повернувся на заклик Львова, а не брав участь у київських "розборах" 1918 року між гетьманом Скоропадським і лідерами УНР. Проте історія не знає умовного способу. Цінність має інше: президент ЗУНР Євген Петрушевич і прем'єр Кость Левицький всі потенційні внутрішні загрози для майбутньої української держави бачили. Тому в основу проголошеної республіки закладали такі конституційні підвалини, які б давали запас міцності й поступу на багато десятиліть уперед. Приміром, законодавча влада в Західно-Українській Народній Республіці мала належати парламентові - Державній Раді, обраній на п'ять років громадянами через загальне, рівне, пряме й таємне голосування. Водночас вибори були передбачені окремо за національностями, тобто представники кожної з них обирали би депутатів пропорційно до своєї кількості в галицькій державі. Голова парламенту (президент) мав бути українцем, один віце-президент - поляком, другий - євреєм. Таким чином заздалегідь відсікалися спроби розіграти мовну, чи етнічну карту будь-якою політичною силою. Й це тільки один приклад того, в яких толерантних вимірах бачили ЗУНР її батьки-засновники.

На жаль, теперішні претенденти на роль зверхників і зверхниць української нації, котрих насправді в нашій Верховній Раді хвилює лише одна магічна цифра мінімальної більшості агресивно-слухняних «багнетів» - 226 (звісно, з якомога більшим "доважком"), навіть не підозрюють, що означене число - аж ніяк не винахід нинішніх «конституційників». Саме в ЗУНР і виникла ідея сформувати вищий законодавчий орган із ... 226 депутатів. Адже згідно з тодішнім національним складом населення краю громадянам належало обрати до Державної Ради: 160 українців, 33 поляки, 27 євреїв і 6 австрійських німців. Відповідно до цього й мали утворювати виборчі округи.

Тільки потрібні були тоді вибори для того, аби не розколювати, а гуртувати націю.

Ігор ГАЛУЩАК.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ