У невеличкому містечку Самбір, що розгляглось на березі Дністра - на південному захід від Львова, в старовинній церкві Різдва Пресвятої Богородиці третє сторіччя поспіль зберігаються мощі Святого Валентина. Так-так, того самого, чий день ми святкуємо сьогодні, 14 лютого.
Самбірчани не скажуть вам, де знаходиться Церква Різдва Пресвятої Богородиці, але безпомилково покажуть дорогу до тієї церкви “де зберігаються мощі святого Валентина”.
Розповідь можна почати з історії самого храму. Церква була збудована у 1737 році коштом магната Іллі Комарницького та його дружини Олени. Окрім мощей Святого Валентина тут зберігається чудотворна ікона пречистої Діви Марії, що була коронована у 1928 році і довго залишалась єдиною коронованою іконою в Україні. До речі, ікона двічі за своє існування плакала кривавими слізьми. Вперше у 1727 році, вдруге напередодні Першої Світової у 1914 році. А чудотворні зцілення, що їх дарує ікона тим, хто молиться до неї, годі і перелічити. У підземеллі церкви заходяться труни фундаторів — Іллі та Олени Комарницких та їх доньки Софії, а також кира Анастасія Шептицького.
Ми потрапили до церкви в п`ятницю, одразу після ранкової служби. І хоча п’ятниця у Самборі — один з не багатьох базарних днів, церква була повна парафіян. В напівтемряві старовинного храму по праву руку від іконостасу мерехтять червоні вогні лампад, горять свічки, стоять букети весняних квітів. Саме ту зберігають скляну труну з мощами святого Валентина. Чується тихенький спів, то парафіянка завершує проказувати молитву святому. Дивишся на маленький саркофаг, де почиває святий, і здається, що десь в темному куточку, прихований тінню, стоїть сам Валентин, і посміхається до тих, хто справляє йому молитву. Адже чим ще можна пояснити, що всі, хто схиляє коліна в молитві біля гробу, відчувають катарсис.
Мощі святого зберігаються у Самборі з 1759 року. Саме тоді наказом Папи Римського рештки Валентина були вийняті з могили на цвинтарі Святої Прісцилли, заковані у скляний саркофаг та перевезені до Самбору. А у Ватикані і понині зберігаються документи, в яких сказано, що Валентин був покровителем Перемишльсько-Самбірської єпархії. Саме це у 1759 році і стало поштовхом до того, щоб передати мощі святого на ту землю, де він є покровителем.
Найцікавіше те, що сакофаг залишився абсолютно неушкодженим навіть у часи тотального зневірення.
“За часів радянської влади зникли печаті та грамота, що надійшла разом з мощами з Риму, але саркофаг, в якому зберігаються мощі, залишився абсолютно цілим. Я не знаю, чим це пояснити, але так є”, - розповідає настоятель церкви отець Богдан.
Історія життя великомученика Валентина складна. Народився у середині ІІІ століття, хрещення прийняв у зрілому віці. У 270 році н.е. став пресвітером в Римі. Займався лікарством, а після того як імператор Клавідй заборонив своїм воїнам одружуватись, Валентин таємно вінчав закоханих. Невдовзі про це дізнається Клавдій. Валентина засуджують до страти. Чекати на смерть молодого священика залишають у в’язниці. А до нього приставляють такого собі Астерія, щоб той намовляв Валентина зректись своєї віри. Та натомість сталося зовсім протилежне і невдовзі Валентин охрестив і Астерія, і всю його родину. Справа в тому, що щира молитва Валентина вилікувала від сліпоти незрячу дочку Астерія. Це й змусило тюремного наглядача повірити. Тим часом Валентин закохується у свою “пацієнтку”, і вдень своєї старти пише їй листа, в папір загортає квітку шафрану. Як ми розуміємо, стратили святого Валентина 14 лютого (269року).
Що з цього історія, а що легенда сказати важко. А якщо замислитись то й навіщо? Це гарна історія про великомученика, котрий поклав своє життя, щоб з’єднувати закохані серця, і з’єднує понині. Чи мають наразі значення якісь історичні розбіжності? Можливо, для істориків, але не для вірян, які щоденно отримують благодать та заступництво.
Зараз до святого Валентина відбувається ціле паломництво. Люди приїздять помолитись святому з найрізноманітніших куточків світу. Адже святий не тільки скріпляє серця закоханих, а й дарує тілесне здоров’я. Історичні перекази засвідчують, що сам Валентин хворів на епілепсію. Тож подейкують, що в Самборі та навколишніх містах не лишилось вже жодного хворого на епілепсію, всі вони були зцілені молитвою.
“До нас приїздять люди, які навіть моляться не за Біблією, а за Кораном”, - розповідає про паломництво до саркофагу з святими рештками чоловік, що працює у церкві.
“Дуже часто приїздять з Сибіру, Кавказу, Казахстану, Білорусі, Польщі зі всієї України”, - доповнює настоятель храму отець Богдан.
Всю Україну вже облетіла легенда про гостю з Польщі, що молилась Святому Валентину заради миру та злагоди у сім’ї свого сина, що посварився зі своєю дружиною. А коли приїхала додому і побачила, що син з невісткою живуть в любові та злагоди, то надіслала в Самбір серце зі щирого золота. Та легенди про благодать, що її дарує святий Валентин, можна розповідати безкінечно.
“До нас приїздив чоловік з Кривого Рогу. У його дочки не було дітей. Шість років донька чекала на дитину, а він на онуків. А коли цей чоловік дізнався, що чудотворні мощі зберігаються у Самборі, то приїхав сюди помолитись. А через рік у нього народився онук. Назвали Михайлом. Таких історій багато.”, - розповідає служителька церкви.
За час нашого перебування у Самборі і нам довелось зустріти трьох дівчат з Москви, що приїхали поклонитися святому.
“Про те, що рештки святого Валентина зберігаються у Самборі, ми дізналися з журналу. Знайшли час і цілеспрямовано поїхали до Самбора, попросити здоров’я і, звичайно, вирішення проблем в особистому житті, в коханні”, - говорять дівчата, змахуючи сльози. –Торкаєшся до саркофагу і відчуваєш щось настільки потужне. Важко пояснити, але відчуття просто неможливі”.
“Я вітаю те, що люди приходять до церкви, моляться, звертаються до своєї віри. Але не слід забувати, що святий Валентин покровительствує тим, хто проповідує християнське кохання, а не поганське”, - застерігає отець Богдан.
Анна Вертегел.
