Для результативного армійського командира його бійці завжди значно більше, ніж просто рядок прізвищ в списку особового складу. Підлеглі цінують і поважають командира тоді, коли він викладається для них на сто відсотків: де потрібно-розкаже і навчить, якщо необхідно-допоможе і підтримає, а іноді і сам звернеться за порадою. І, звичайно, береже своїх хлопців у бою: втрат у батальйоні практично не має.
Павло С. із радіопозивним «Барс» саме з таких армійських командирів. Його батальйон один з кращих підрозділів у знаменитій 24 окремій механізованій Залізній бригаді Збройних Сил України, яка у складі сил сектору «А» обороняє Луганщину від терористичної навали.
Слід відзначити, що комбат – кадровий військовий з високим рівнем професійної підготовки. Свого часу цей старший офіцер керував пройшов усі ланки командирських посад аж до заступника командира дивізії. Потім звільнився за вислугою років. Однак, знову став до військових лав, призвавшись за мобілізацією. Здавалося б, йому б годилось працювати у вищих штабах, але…він попросився на передову. Разом з іншими офіцерами комплектував свій батальйон у пункті постійної дислокації. А згодом – вирушив із ними на Схід.
- У мене в батальйоні різні люди: є прості трудяги, а є й кандидати наук, - говорить офіцер. – До прикладу, корегувальником вогню артилерії є викладач математики. Усі формули, які зараз артилеристи призвичаїлись обраховувати на електронних планшетах, за допомогою спеціальних програм балістичних-калькуляторів, він видає зробивши усі обчислення подумки. І жодного разу не схибив.
Офіцер відразу просить не дивуватись, якщо його підлеглі відрекомендовуватимуться за радіопозивними. Один з елементів перестраховки від ворожої цікавості. Адже зараз за допомогою Інтернету досить легко вирахувати особу знаючи лише її ім’я та прізвище.
Прибуваємо на один з опорних пунктів, де командиром офіцер із позивним «Тесть». Не молодий вже чоловік без військової освіти – свого часу закінчив військову кафедру. Але, дисципліна та порядок на об’єкті підтримується на належному рівні. Усі зайняті ділом. Частина особового складу чергує на бойових позиціях, спостерігає за діями противника. Решта – займаються заходами повсякденної життєдіяльності: готується обід, заступник по роботі із особовим складом, звіряючись із роздруківками з Інтернету, проводить інформування. Але в кожного під рукою зброя, засоби захисту. І зовнішньо неквапливі бійці враз готові зайняти бойові позиції у відповідності до бойового розрахунку.
- Ідемте, я покажу вам наш бліндаж, - каже один з бійців на ім’я Валерій.
Вслід за піхотинцем заходжу до укриття. В середині напівтемрява, але електрика проведена, є дизель-генератор. Є стіл за яким можна приймати їжу, і доволі простора «кімната» з дерев’яними ліжаками та пічкою-буржуйккою.
- Для польових умов досить таки пристойно, правда?!- запитує мій супроводжуючий.
Не готель «Хілтон», звичайно, але видно, що піхотинці постарались облаштувати своє проживання. Стіни обшиті деревом, чиста втоптана земляна підлога, дрова для буржуйки акуратно складені. Видно, що тут живуть давно і за житлом своїм слідкують. До того ж, це й надійне укриття для особового складу, на застосування ворогом артилерії.
Укриття це не єдине. На опорному пункті вирито щілини та перекриття, щоби сховатись вразі необхідності. Відстань між ними прорахована таким чином, щоби можна було дістатись будь-якої в лічені секунди.
-Ворог не дрімає, та й ми не спимо, - каже командир «Тесть». – Настрій у всіх хлопців бойовий. Ми ж не перший день у полях і все розуміємо. Щира подяка нашим волонтерам, які стараються, щоби нам на передовій жилося комфортніше. Особливі вітання дівчатам-стоматологам з Львівського мед університету, які взяли над нами «опіку».
Слід зазначити, що в батальйоні одним з обєднуючих колектив чинників є родинні зв’язки. Зі слів командира, непоодинокі випадки, коли разом проходять службу два рідних брата.
Один з таких прикладів – два водія-військовослужбовця із позивними «Хонкер» і «Дизель». Солдати мобілізовані з Івано-Франківщини, з Долинського району. Лемки за походженням. Старшому 43, а молодшому - 40 років. Обидва до призову працювали у газовидобувній галузі. Воюють із серпня минулого року.
-Почалося все із того, що мобілізували до лав Збройних Сил України нашого племінника, - каже один з братів. – То і ми вирішили за спідницями в дружин не відсиджуватись. Обидва служили строкову. Я- в десанті, а мій брат – у спец військах. Обидва за військовим фахом механіки-водії. Тож не чекаючи повісток пішли у військкомат. Спочатку нас хотіли розкидати по різних частинах. Мені була пряма дорога у ВДВ. Але, пішли на зустріч нашому проханню і відправили служити разом в механізовану частину. Там певний час перепідготовки, відновлення бойових навичок, а потім - на фронт. Брат працює за професією, він мехвод бойової машини піхоти. А я пересів за кермо позашляховика. Хоча, навички в керуванні «бронею» також не втратив.
Бійці розповідають, що підтримуючи один-одного служити і переживати розлуку із рідними значно легше. Обидвох удома чекають по дві донечки та кохані дружини. Та й батьки та решта родини з нетерпінням очікують повернення своїх героїв. А родина у них неабияка: шість братів та три сестри. А онуків в їхніх батька та матері аж 30!
- Скоро мине рівно рік, як триває наша служба, - говорить командир батальйону. – Хотілося б, щоби держава відповідально поставилась до питань демобілізації та оформлення бійцям батальйону усіх необхідних документів. В тому числі і для отримання статусу учасника бойових дій. Хлопці доволі часто про це говорять і переймаються цим питанням. А я, як командир, повинен бути упевненим, що вони отримають належне за законом. Тоді і служити і ворога бити легше.
Перебуваючи в смузі відповідальності батальйону, на бойових позиціях, я побачив, що навіть люди, які не були пристосовані до війни, змогли навчитися воювати, сприймати воєнні труднощі та негаразди. На мої запитання про те, чи втримають солдати-піхотинці зайняті позиції, майже кожен відповідав: «Ми ж «Залізна» - прорвемось!»
Володимир Скоростецький, із зони АТО