Сьогодні, 30 жовтня, на Личаківському цвинтарі у Львові перепоховали провідників ОУН. Лева та Дарію Ребет.
«Лев Ребет – людина, яка була ідеологом в українських визвольних змаганнях, який віддав своє життя за Україну. Він був замордований. Його дружина - це його соратниця. Це люди, які своїм іменем прославляли і прославляють Україну. Тисячі людей загинуло – були замордовані, закатовані і для громади міста це велика честь приймати їх сьогодні у Львові. Завтра, 30 жовтня, Лева та Дарію Ребет з почестями поховають на Личаківському цвинтарі, віддамо пошану від імені громади міста Львова людям, які любили Україну і які були замордовані за Україну» зазначив міський голова Львова Андрій Садовий.
Довідка:
Ребет Лев (псевдоніми: «Кіл», «Стар», «Кліщ») народився 3 березня 1912 року в Стрию на Львівщині, в сім’ї поштового урядника Михайла Ребета і Катерини з дому Недокіс. Від 1922 по 1930 р. навчався в гімназії в Стрию, був там активним пластуном та вже в гімназії став членом УВО. У 1929 році став членом ОУН, а згодом і провідником Окружної Екзекутиви ОУН-Стрий. В 1931 році вступив до правничого факультету Львівського університету, який через працю в УВО-ОУН та часті арешти поляками, закінчив лише у 1938 р., здобувши титул магістра права. У березні 1939 р. був знову заарештований польською владою і перебував у тюрмі до вересня 1939 р., після звільнення переїхав до Кракова. Учасник Другого ВЗ ОУН, став на боці РП ОУН у 1941 році.
Після проголошення Акту 30 червня 1941 року у Львові та створення УДП став заступником голови УДП Ярослава Стецька, а від 12 липня 1941 р., після арешту німцями Я. Стецька перебрав його обов’язки, ставши одночасно представником ОУН (б) в Українській Національній Раді у Львові, яку очолили доктор Кость Левицький та Митрополит Андрей Шептицький.
14 вересня 1941 р. заарештований німцями, перебував у тюрмі в Кракові, а потім до жовтня 1944 р. – в концтаборі Аушвіц (Освенцім). Після звільнення переїхав спочатку до Братіслави, а згодом до Відня, поранений під час бомбардування міста. В січні 1945 р. ввійшов до складу Закордонного Центру ОУН, а згодом – до складу керівництва ЗЧ ОУН, де був обраний Головним Суддею. На тлі політичних розходжень від праці ЗЧ ОУН відійшов ще в 1946 р. і від 1950 р. присвятився праці в ЗП УГВР, де згодом став Головою Ради референтів. Співпрацював з різними українськими виданнями в еміграції – «Українська трибуна», «Час» та «Сучасна Україна», був редактором тижневика, а тоді місячника «Український самостійник».
У 1953 р. був покликаний Проводом ОУН на УЗ до складу Колегії Уповноважених для ладнання конфлікту в ЗЧ ОУН, у 1954 р. разом з уповноваженим Зиновієм Матлою у висліді непогоджень із Степаном Бандерою, очолив реформаторське крило в ЗЧ ОУН, а пізніше – щойно створену ОУН за кордоном, ставши її першим Головою Політради.
Автор багатьох наукових праць в галузі права, політології, соціології – «Формування української нації» (1951), «Держава і нація» (1949), «Порівняльна метода в науці права» (1947), «Походження українців, росіян і білорусів у світлі сучасних совєтських теорій» (1955), «Теорія нації» (1955) та «Світла і тіні ОУН» (вийшла друком в 1964 р.).
Від 1952 р. – доцент, а від 1954 р. – професор УВУ, член НТШ.
Фото- Михайло Дашкович
