Львівські діґери Андрій Риштун, Олександр Іванов та Ганна-Меланія Тичка після року пошуків знайшли у міській каналізації місце, в якому близько року переховувалась група євреїв в часи нацистської окупації.
Про це у Facebook написав львівський дослідник і учасник пошуків Андрій Риштун.
Зокрема, він написав:
"Нарешті команда Експлорера знайшла місце де Євреї півтора роки переховувалися в Полтві. Воно знаходиться під площею Соборною. Там є два сухих коридори які ще залишилися з середньовічної дренажної системи. Зараз довжина кожного коло двадцяти метрів. Далі завал. Ці коридори не використовуються як каналізація. Тому там сухо та можна спокійно перебувати довший час.
Потрапити в це місце можливо двома шляхами. Через люк на літньому майданчику кафе навпроти церкви Андрія. Або як Євреї - з Полтви. Сюди веде хід від пам’ятника Міцкевичу по вулиці Валовій та Сербській. Останні двісті метрів треба повзти навкарачки по каналізаційній трубі. Шлях, розташування та конфігурація сховку повністю відповідають спогадам Іґнаци Хіґера.
Підземелля ці невеликі, на одну-дві сім’ї. Стояти в повний ріст не вийде, потрібно згинатися. Ну але як ще їм було вижити?! Їжу та необхідні речі приносили ззовні працівники каналізації. Спочатку за гроші. А потім зі співчуття. Так тривало довгих півтора роки. Коли прийшла радянська влада знесилені Євреї вибралися на сонячне світло і описали свої пригоди в книжці".
Також у останньому місці сховку єврейської громади під площею Соборною у центрі Львова знайшли речові докази тривалого побуту людей.
Це найвідоміший випадок порятунку львівських євреїв, які в загальному підсумку перебували в міській каналізації 14 місяців. З 70 євреїв, які залізли в каналізацію, коли знищували міське гетто, вижили лише одинадцятеро, двоє з яких – діти. Допомагали їм працівники міських каналізаційних мереж – поляки Леопольд Соха, Стефан Врублевський і українець Юрій Ковалів. Саме Ковалів запропонував місце під площею Соборною. Комунальники приносили їм їжу і необхідні прилади, спочатку за гроші, а коли вони закінчилися – зі співчуття.
Кристина Хігер була в той час семирічною дівчинкою, за своїми спогадами вона згодом написала художню книжку "Дівчинка у зеленому светрику", її батько Іґнацій Хігер також написав книгу спогадів "Świat w mroku" ("Світ у темряві"), в якій дуже детально описав пересування і особливості міської каналізації, в якій їм довелося жити тривалий час. Згодом ця історія була екранізована польською режисеркою Аґнєшкою Голланд.
