PR та комунікаційні відділи в IT-компаніях можна вважати відгалуженням пресслужби та відділів зв’язків з громадськістю.
Робота з пресрелізами та анонсами від державних установ та культурних інституцій – це звична справа будь-якої редакції. Стабільна співпраця з їхніми пресслужбами та відділами зв’язків з громадськістю дозволяє бути в курсі усіх подій, які відбуваються в місті, віднаходити фахових експертів з різних галузей, інформувати аудиторію швидко та якісно про головне та важливе.
Проте чим унікальна робота комунікаційних відділів у приватних компаніях, а не державних установах? Як писати про суспільно важливі події, але без реклами підприємства? Як зацікавити аудиторію публікаціями про технології простими словами? Та чи може студент-журналіст знайти себе у сфері IT?
Детальніше про комунікацію та IT розповість PR-спеціаліст міжнародної компанії Avenga Мар’ян Шпитак. У минулому Мар’ян був на посаді речника управління Патрульної поліції у Львівській області, а також працював безпосередньо поліцейським. Нагадаємо, раніше Гал-інфо поспілкувалось із речницею патрульної поліції Львівської області Катериною Рибій, яка розповіла про роботу пресслужби цієї установи.
Мар’яне, розкажіть передусім про свій досвід у сфері зв’язків з громадськістю та PR? Чому обрали саме фах комунікаційника?
Спершу зазначу, що я взагалі здобув освіту юриста у ЛНУ ім. Івана Франка і працював за фахом. Але усвідомив, що це не моя сфера, і вирішив піти в поліцію, яка у цей час (2015 рік) якраз реформувалась. Тоді вона стала дуже медійною, про неї писали, говорили. Але аби працювати в поліції, слід було пройти складний набір. На одне місце було понад 20 охочих! Зрештою мені вдалось пройти, і я почав працювати патрульним.
Коли в мене були цікаві зміни, я писав про них дописи у Фейсбуці: як ми когось переслідували, хтось комусь погрожував, були й смішні історії. Катерина Рибій, яка тепер є речницею патрульної поліції Львівської області, побачила ці публікації і одразу мені зателефонувала: запропонувала спробувати себе у ролі пресофіцера. Я навіть довго не думав, мені одразу сподобалася ця ідея.
Тоді Катерина дала мені тестове завдання – описати подію. Досі пам’ятаю його: “Сьогодні близько 17-ї години на вулиці Богдана Хмельницького відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі двох автомобілів”. І так я потрапив у пресслужбу (усміхається).
І по факту все, чого я навчився в комунікації, – як спілкуватися з журналістами, розповідати та писати історії, як зацікавити глядача чи слухача – мене навчила Катерина.
Скільки років Ви працювали у пресслужбі патрульної поліції?
З 2016 по 2020 рік, а потім я перевівся в Головне управління Національної поліції у Львівській області. Їм потрібен був працівник у сектор реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги. Довго я там не працював, бо було дуже багато паперової роботи. А там, де є папери, мене немає! (сміється)
Саме тоді мені запропонували спробувати себе в IT. І мені здається, що це доволі логічний процес зміни роботи. Адже я все одно роблю тут все те саме, що робив у поліції, просто трохи видозмінено.
Чим відрізняється робота в державній пресслужбі від тієї, яка є у PR-відділі приватної компанії?
У відділі PR ти теж працюєш із комунікацією, але вона має акцент на корпоративну культуру. Тут я не перебуваю у центрі ключових подій. Якщо ти, наприклад, працюєш у державній пресслужбі, то ти завжди в епіцентрі всіх подій у місті. Що би не відбувалося, працівники пресслужби будуть знати про це і зможуть дати глядачам, слухачам, читачам інформацію.
Зараз я потрапив у велику міжнародну компанію, і всі інфоприводи повинен створювати сам. А які можна створити інфоприводи, якщо ти працюєш з людьми, які пишуть код, що не є цікаво та зрозуміло для людей з інших галузей? Тому слід багато креативити і шукати нові підходи до аудиторії, яка, до речі, є іншою, ніж у регіональних медіа.
Я завжди був сміливий в комунікаціях і, напевне, одним з перших в поліції, а в цілому силових структурах, почав використовувати в комунікації меми. Мені тоді від Києва прилетіло, казали, що забагато мемів на офіційній сторінці публікую (сміється). Але вони потім зрозуміли, що все-таки людям така гумористична подача інформації подобається, є фідбек…
Якою є специфіка співпраці між IT-компанією та медіа?
Зараз я змінив акцент із загальнонаціональних медіа на ті, що стосуються бізнесу: Forbes, DOU, AIN. Це видання, які націлені саме на інтереси айтівців. Часто їхні журналісти самі звертаються до нас, коли потрібно надати фахові коментарі щодо технологій, виходу на нові ринки, процесу “поглинання” інших IT-компаній. Наприклад, свого часу ми придбали в Аргентині компанію, і різні видання тоді зверталися до нас, як до експертів, оскільки це цікавий кейс виходу на латиноамериканський ринок.
Загалом у роботі PR-спеціаліста надзвичайно важливо мати цей нетворкінг. Адже якщо раніше я співпрацював з місцевими каналами, регіональними медіа, то тут такі контакти мені вже не підходять. Я вже пробую знайомитись із профільними виданнями.
Як працювати з айтішниками? Чи вміють вони говорити просто про складне?
Загалом медіа, у яких ми публікуємось, потрібна технічна мова, тому що їх читають технічні спеціалісти. Тому під час підготовки матеріалу я просто звертаюсь до IT-фахівців, які описують потрібну тему. Я виправляю граматичні помилки, якщо вони є, і вже тоді надсилаю текст в медіа.
Натомість якщо ми пишемо публікацію для медіа, яке читають не лише технічні спеціалісти, то мені потрібно спростити мову наших айтівців. Для цього вже потрібно більше часу, аби глибше розібратися в темі. Адже це ціла наука, цих мов програмування дуже багато, а я розумію усе лише поверхнево. Тому якщо я і вношу якісь зміни, то завжди прошу технічних спеціалістів, аби перечитали та перевірили, чи зберігається у тексті логіка викладу.
Тому якщо порівнювати складність написання текстів в поліції і в ІТ, то в ІТ набагато важче. Тому що в у пресслужбі я писав і розумів, про що пишу, а в цьому випадку мені завжди потрібна допомога фахівця.
Чи складно було звикнути до нової сфери діяльності, про яку потрібно писати? Адже це технічна спеціальність!
Коли я тільки починав працювати, то так. Мені було дуже важко, тому що я взагалі не розумів термінології, про що вони взагалі говорять! Тому ця адаптація до айтішного сленгу тривала довго. Я мусив це все спочатку зрозуміти, а потім ще й навчитися це все перетворювати у зрозумілу мову для широкої аудиторії.
Коли я працював речником поліції, то було простіше, адже юридична освіта дозволяла мені давати експертний коментар журналістам самостійно, без порад у когось. Це була моя сфера діяльності. Натомість тут я не можу давати будь-який коментар самостійно. Я змушений звертатися до людини, яка фахівець у цій технічній темі і яка мені надасть відповіді на конкретні запитання.
Тобто аби працювати в комунікаційному чи PR-відділі IT, потрібно мати освіту айтівця?
Освіта айтівця була би чудовим бонусом насправді, але і без неї можна працювати в PR в IT-компанії. Головне – знати англійську мову, тому що без неї складно. Уся моя керівна структура – це іноземці, для спілкування з якими потрібно мати добрий рівень володіння англійською.
А для роботи PR-спеціалістом ти повинен бути передусім ініціативним. Усю роботу, яку я виконую, здебільшого придумую сам. Наприклад, незабаром різдвяні свята, і вже третій рік поспіль ми реалізовуємо проєкт – онлайн-радіо, доступ до якого мають лише працівники компанії. У програмі цього радіо – різдвяні мелодії. Також працівники можуть замовляти пісні чи привітання для своїх колег. У минулі роки ми поєднали цей проєкт з благодійністю: людина замовляла пісню за донат. У такий спосіб ми збирали кошти для мобілізованих працівників компанії.
Цього року я планую розширити проєкт, аби це радіо транслювати також за кордоном вже для усіх працівників компанії, яких є понад 7 тисяч у різних країнах.
Які ще обов’язки Ви виконуєте у відділі PR?
Основна моя робота – це створення іміджу компанії. Це не надто відрізняється від роботи у державній пресслужбі, бо все-таки коли ти речник поліції чи іншої установи, ти теж створюєш певний імідж цієї структури. Тут я стараюся створити місток комунікації між компанією та потенційними кандидатами, які захочуть співпрацювати з Avenga. Тобто я створюю образ компанії, її бренду, демонструю ключові цінності, і намагаюся це все транслювати назовні. Це можна робити через соціальні мережі, корпоративні сайти і медіа.
Чи не шкодуєте про те, що перейшли з поліції в IT?
У мене з роботи у поліції дуже гарні спогади. Я любив свій колектив і ту роботу, яку виконував. Я завжди був у центрі уваги! Вмикаєш телевізор – а там ти щось розповідаєш, коментар даєш! Для себе воно відігравало важливу роль у житті, ти собою пишався. Приходив додому і розумів, що комусь допоміг, щось виконав корисне.
Звісно, у будь-якій компанії я був у центрі уваги з історіями з роботи. У мене життя стало набагато нудніше після того, як я пішов з поліції. Тоді ти відчував себе живим! Але така робота була надзвичайно втомлива, на здоров'я це з кожним роком відбивалось все більше і більше. Та й все ж таки в державних структурах зарплата не дає тобі можливість організувати для себе бажаний побут, орендувати житло і побудувати сім'ю. Тому найвагомішим фактором, чому я все-таки вирішив піти з державних органів у приватні, це зарплата. Якщо ти працюєш якісно, то тут ти щороку бачиш ріст винагороди за свою працю. Це насправді вагомий фактор, чому класні спеціалісти з різних державних структур втікають в IT. Держава повинна цінувати свої кадри.
Наскільки доречним буде стверджувати, що відділи комунікацій та PR є одним із підвидів пресслужб та є частиною журналістики?
У будь-якому випадку комунікаційні відділи містять інформаційну складову. Наприклад, коли ти звертаєшся до журналістів, аби висвітлити певну подію. Іноді складно, аби текст про IT-компанію опублікували безкоштовно. Все ж кожне ЗМІ також працює на певних комерційних основах та заробляє кошти, у тому числі на рекламодавцях, серед яких є IT-фірми.
Тому часом коли ти хочеш щось опублікувати, то тобі потрібно за це заплатити. Пресслужби інших структур все ж публікують інший вид інформації, яка є суспільно важливою, і не змушені платити, аби її розмістили інші медіа. Тут ти повинен вже більше проявляти креативність або навіть певну хитрість, щоб ЗМІ зацікавилися якимись подіями компанії.
Уявімо ситуацію, коли в нас відбуваються кадрові зміни в компанії, як-от приходить новий керівник. Якщо ти просто будеш усім про це розповідати, то нікому це не буде цікаво і це ніхто не опублікує. Але перед тобою ставлять завдання, що медіа повинні опублікувати таку інформацію. І ти довго думаєш, як це зробити на безплатній основі. І тоді розумієш, що це міжнародна компанія, де керівником був німець. Новий керівник – українець! Зрештою так пресреліз і розсилаєш у медіа із заголовком: “Українець став керівником міжнародної компанії”. Така публікація вже має потенціал, аби її опублікували у національних та регіональних медіа.
Тобто все одно в основі всієї роботи в PR лежить текст і зберігається специфіка саме журналістської діяльності.
Звісно! Без досвіду написання та розуміння, що людей цікавить, ти не зможеш подати новину так, аби вона зачепила аудиторію. Спеціалісти, які закінчили факультет журналістики і хочуть працювати в ІТ, можуть знайти для себе чимало вакансій. Але піар – це найлогічніший шлях після журналістики. Бо усі інші відділи – HR, рекрутери – мають дещо іншу специфіку роботи.
Та все ж я би радив кожному журналістові спершу попрацювати в полі, онлайн-медіа чи на телебаченні, адже тільки так можна здобути цей унікальний досвід: десь побуваєш, щось побачиш і, найважливіше, познайомишся з людьми. Тільки тоді у тебе буде цей нетворкінг, який для PR-спеціаліста є найважливішим.
Як Вам став у нагоді досвід, який Ви отримали під час роботи в поліції?
Коли я прийшов працювати в IT-компанію, я став таким трабл-шутером. (сміється). Це така професія, коли ти вирішуєш проблеми інших людей. І коли працівникам компанії потрібна якась консультація, то часто телефонують саме мені. Мене це переслідує, адже у поліції це була моя робота багато років, коли я розповідав людям, як чинити у певній ситуації. І найчастіше такі консультації стосуються неприємних справ. Наприклад, у нашого колеги обікрали будинок, і він телефонував мені, аби дізнатися, що йому робити.
Насправді багато звичок з поліції в мене залишилися і до нині. Я ніколи не вимикаю телефон. Коли мені пишуть чи дзвонять, я майже моментально відповідаю. Один з факторів, чому я не скучив за пресслужбою поліції, – це наявність вихідних. Коли я тільки прийшов в IT-компанію, то міг у робочий чат написати щось у суботу чи неділю, і люди мені відповідали… Але відповідали, що тут так не заведено і треба дочекатись понеділка (сміється). У пресслужбах державних органів все не так: там і субота, і понеділок, і кожен день і ніч робочі.
Яку роль у роботі у PR відіграє Ваша юридична освіта? Допомагає?
Вона не заважає (усміхається). Але все ж найбільшу роль відіграє мій здобутий роками досвід у поліції. У перший місяць, коли я прийшов працювати у компанію, то тут сталась трагедія – наш колега розбився на смерть на мотоциклі. У поліції я щодня описував різні ДТП, і таке враження, що вони мене продовжили переслідувати. Тому коли трапилась ця трагедія, відповідальність щодо адекватної подачі інформації про неї теж лежала на мені. Чи коли на війні загинув наш працівник, то писав про це також я. У поліції я багато разів писав про загибель колег. Тому, на жаль, такий не дуже приємний досвід все ж став у нагоді і в IT-компанії.
У перший місяць роботи в IT-компанії поліція Вас ще не відпускала. Проте чи відчувається зараз, що емоційно працювати стало легше?
Перше слово, яке я вивчив, коли я прийшов в IT – це benefit (усміхається). Benefit – це, по суті, вигоди працювати в ІТ-компанії. Вони дуже впливають на твій емоційний стан. Ти приходиш сюди працювати, і у тебе є медичне страхування, компенсація витрат на заняття у спортивних закладах, психологічна підтримка та багато іншого. У державній службі такого немає, тому коли ти приходиш працювати у такий великий приватний бізнес, то ці вигоди одразу розумієш.
Окрім цього, коли ти речник поліції, то тебе завжди оточує негатив. Із позитивних новин – це лише коли поліцейські завезли породіллю в пологовий будинок чи зняли кота з дерева. А все інше – це вбивства, крадіжки, розбої, трагічні ситуації з дітьми. Галерея у твоєму телефоні, коли ти поліцейський чи у їхній пресслужбі, складається із заблюрених облич порушників, ДТП тощо.
У перші роки служби в поліції, коли я переглядав записи нагрудних камер з викликів, то інколи сльози виступали на очі. Емоційно це насправді тяжко, часто у поліцейських є певна профдеформація, вони стають більш черствими. Тому коли ти приходиш працювати у таку структуру, як IT, то перш за все у тебе відпадає цей негатив. Тебе починають оточувати лише нейтральні або позитивні новини і події.
Окрім цього, тут тебе оточують люди, які говорять про майбутнє, інновації і технології. Ви говорите не про п’яного водія, який вчинив ДТП, а про книжки, штучний інтелект… І насправді твоя особистість змінюється разом з твоєю роботою.
Які журналістські форми і жанри Ви використовуєте у комунікаційній роботі? Наскільки вони можуть бути емоційними чи передбачають лише факти та технічні аспекти?
Все залежить від інфоприводу. Наприклад, коли ми купували іншу компанію, то все оберталось навколо цифр, мільйонних угод. Forbes, наприклад, любить цифри, а тому текст, який ти пишеш, повинен бути пов’язаний із цими сумами. Прямо їх розголошувати не можна, але можна пояснити читачам кількість спеціалістів, клієнтів, яких ми залучили до нашої компанії. Якщо ж потрібно писати про рекрутинг, то ти вже більше додаєш емоцій у матеріал.
Загалом я люблю використовувати гумор у своїй повсякденній роботі. Компанія у нас доволі консервативна, і коли я прийшов сюди, то мені спершу не дозволяли використовувати TikTok як одне з джерел інформування аудиторії. Але я все-таки виборов право хоча б спробувати, і наше перше відео залетіло на півмільйона переглядів! Тоді ж мені дозволили продовжувати. Та і я люблю знімати відео і люблю жартувати (усміхається).
У нас є також YouTube-канал. Ми знімаємо інтерв'ю з нашими технічними спеціалістами, розповідаємо кар'єрні історії працівників. З’явилась також нова рубрика – “Ветеранські історії”, бо в нас є багато мобілізованих колег по всій Україні, і вони нам розповідають свої історії з фронту: як долучились до лав ЗСУ, які обов'язки виконують тощо. Звісно, це доволі емоційні інтерв'ю.
Як комунікаційника у сфері IT на завершення у Вас ще запитаю: чи може штучний інтелект замінити журналістів, особливо тих, хто працює у пресслужбах та інших відділах комунікації?
Я того боюся, напевне (сміється). Насправді не думаю, що це аж дуже швидко станеться, але штучний інтелект активно розвивається, і зараз я вже його використовую в дуже багатьох сферах своїх діяльностях. Наприклад, ШІ мені повністю розшифровує аудіоінтерв'ю у текстовий формат; часто користуюсь чатом GPT, а ще є сервіси, які монтують відео. А якщо штучний інтелект ще й навчиться запрошувати потрібних людей на каву, то я точно без роботи залишуся!
Тому ризики є, але повністю замінити людську працю штучний інтелект не зможе. Якщо комунікаційна команда велика, тоді так, частину людей він може замінити. Тому важливо адаптовуватись до сучасних реалій і трансформувати свою комунікаційну діяльність. Потрібно очолити штучний інтелект, щоб він не очолив тебе!
Розмовляла Марічка Твардовська
