Слухай онлайн
Історія

День в історії - народився Остап Вишня

12 листопада 1889 року на хуторі неподалік містечка Грунь на Полтавщині (нині-Сумщина) народився Остап Вишня, письменник-гуморист, в’язень сталінських концтаборів. Він започаткував гумористчний тип фейлетону – «усмішку» чи «реп’яшок». Справжнє ім’я – Павло Губенко.

З дитинства захоплювався творчістю земляка – Миколи Гоголя, «Тараса Бульбу» зачитав до дірок. Ім’я одного з синів головного героя узяв за псевдо, а Вишня – бо любив вишні. А ще на Полтавщині біля кожної оселі росли вишневі дерева.  

Родина Губенків виростила сімнадцятьох дітей, другим з яких був Павло. «Батьки гарно молилися Богові, якщо він їм подарував стількох дітей», –  писав у  автобіографії Остап Вишня.

У Зіньківській школі вчився разом з Миколою Зеровим. Потому отримав медичну освіту, під час Першої світової війни працював у хірургічному відділенні Південно-Західної залізнці. На 1919-й був  начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР.  Там він зблизився з багатьма офіцерами Української Галицької армії та Дієвої Армії УНР.

Більшовики двічі заарештовували Остапа Вишню. 1934-го засудили до 10 років таборів за «терористичну змову». Начебто  він готувався здійснити замах на українофоба, ІІ секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. На допитах, відкидаючи безглуді звинувачення, Остап Вишня шуткував, що «в такому випадку, чому б не звинуватити мене і в згвалтуванні Клари Цеткін». Покарання відбував в Ухтимсько-печорському таборі. 1937-го його мали розстріляти. Для цього етапували до іншого табору через річку Печору. Оскільки крига вкрила річку, заарештованих довго не могли доправити до місця призначення. За цей час начальника табору розстріляли, а наказ про страту Остапа Вишні загубився.

1943-го Микита Хрущов на прохання Олександра Довженка умовив Сталіна звільнити Остапа Вишню, аби він своєю творчістю надихав на боротьбу з нацистами та українським підпіллям. Він написав збірку памфлетів про "буржуазних націоналістів" "Самостійна дірка", що врятувало письменника від подальших репресій.

23 сiчня, 1952. Їздили полювати. Це не вперше i не востаннє. Нiчого!

I як радiсно, що я нiчого не вбив!
I як радiсно, що я ще поїду (обов'язково!), щоб щось убити!
I як радiсно буде, що я нiчого не вб'ю.
Одне тiльки: Павлушка, онук, чекає вiд дiда зайця. А дiд - без зайця та
й без зайця! Перед онуком незручно!

(Думи мої, думи, мої. Уривки із щоденника Остапа Вишні 1948-54)

Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук, УІНП.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...