6 грудня 1871 року на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина) народився український поет, театрознавець, перекладач Микола Вороний.
Народився в сім’ї ремісника. Відрахований із Ростовського реального училища за зв’язки з народниками та поширення забороненої літератури, три роки перебував під наглядом поліції. Заснував у Ростові «Українську громаду». Навчався у Віденському і Львівському університетах. Працював режисером у театрі «Руська бесіда», актором трупи Марка Кропивницького, в театрі Миколи Садовського. Близький друг Івана Франка.
Рано почав писати вірші. Вважається зачинателем українського модернізму.
Один із засновників Української Центральної ради та Українського національного театру.
Як писав у спогадах сам Микола Вороний: «В революції 1917 року брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось ядро Центральної Ради)… Були перспективи вступити до уряду, я воздержався, захоплений театральним хаосом. Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок».
Емігрував у 1920-му, мешкав у Варшаві (видав збірку поезій «За Україну» у 1921-му) і Львові. В Україну повернувся в 1926-му. Працював у Харківському музично-драматичному інституті, у Всеукраїнському фотокіноуправлінні.
Заарештований у 1934-му за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності», засуджений до трьох років заслання. Повторно арештований в 1938-му за «компрометацію заходів партії та уряду» («дискредитував методи стаханівської роботи», «вів шкідницьку роботу по пониженню урожайності» тощо).
Розстріляний 7 червня 1938 року в Одесі.
