Цього дня, 16 березня у 1923 році, народився Дмитро Борисович Маркевич - швейцарський концертуючий віолончеліст, викладач і музикознавець українського походження. Праправнук українського історика Миколи Андрійовича Маркевича. Брат відомого диригента Ігора Маркевича.
Дмитро Маркевич народився 16 березня 1923 у Ла Тур-де-Пейльц (Швейцарія), куди у 1916 році, під час Першої світової війни, сім'я переїхала з Парижу, куди своєю чергою у 1914 році вони прибули з Києва.
Дмитро був молодшим сином піаніста Бориса Маркевича, який помер у 1923 році.
Гри на віолончелі Дмитро почав навчатися з 7-ми років. Першим його вчителем був Моріс Айзенберг. Пізніше вчився у Григорія П'ятигорського з яким у 1930-х рр. виїхав до США.
Перед тим як Дмитра забрали служити до армії, він був стипендіатом у музичному центрі у Tanglewood. А у 1958 році працював у Нью-Йоркській філармонії. Через 5 років Маркевич повернувся до сольної кар’єри.
Особливе місце у репертуарі Маркевича займають «Шість сюїт для віолончелі соло» Йоганна Себастьяна Баха, які він часто виконував на концерті одну за одною, часто на старовинному бароковому інструменті.
Йому вдалося першим віднайти рукописи Кельнера та Вестфаля сюїт Баха. Маркевич також знайшов два раніше невідомих твори Людвіга ван Бетховена: «Сонату для віолончелі та фортепіано», Op. 64, і «Крейцерову сонату», переписану для віолончелі Карлом Черні.
Дмитро написав книгу «Історія віолончелі» (Cello Story, 1084) і склав бібліографію творів для віолончелі соло, опубліковану в 1989 р. (The Solo Cello: A Bibliography of the Unaccompanied Violoncello Literature).
У 1973 році Маркевич став засновником Інституту вищих музичних досліджень (Institut de Hautes Etudes Musicales, IHEM) в Монтре (Швейцарія). Унікальна колекція Маркевича включала близько 3 тис. нотних видань і рукописів віолончельного репертуару, в т. ч. 72 видання сюїт Баха. Ця колекція за заповітом музиканта була передана Женевській консерваторії.
Дмитро Маркевич помер 29 січня 2002 року у Кляранс, Швейцарія.
Джерело: Локальна Історія.
