«Поховати… літературу, всякого роду гріпси, тризуби». Про інформаційний потенціал письмових документів ОУН(б) у Південній Україні за 1945-1946 роки, на основі нещодавно відкритих архівів СБУ у своїй статті спеціально для ГалІнфо розповідає кандидат історичних наук – Володимир Ковальчук
У джерелах із історії збройного післявоєнного націоналістичного підпілля Організації українських націоналістів-бандерівців (далі – ОУН(б), які останніми роками активно вводяться до наукового обігу, сегмент автентичних документів за походженням із Центральної та Південної України вельми незначний. Виявити в архіві будь-яке писемне «внутрішньоорганізаційне» джерело десь із Дніпропетровщини чи Одещини (те, який різновид такий документ репрезентує, по суті, особливої ролі й не відіграє), – велика удача.
Цього не скажеш, приміром, про пропагандистські матеріали зі вказаних теренів, які в архівах трапляються частіше. А відтак, саме їх дослідники «не західноукраїнського» післявоєнного підпілля ОУН(б), як правило, публікують, цитують чи згадують у своїх розвідках.
Нещодавно, впродовж архівної евристики у Галузевому державному архіві Служби безпеки України, нам вдалося виявити низку документів ОУН(б) за походженням із Наддніпрянської та Південної України.
Ці письмові артефакти є «наглядно-ілюстративними» додатками до доповідних записок і спецповідомлень працівників УНКДБ Дніпропетровської області у рамках реалізації тими агентурної справи «Рейд». До речі, дослідник Ю. Щур встановив, що виконання справи з такою назвою здійснювалося й у Вінницькій області. За його даними, там у 1946 р. її завели працівники Самгородського райвідділу МДБ на групу націоналістів. Підстава – дані радянських агентів про те, що вони були членами ОУН і підтримували зв’язки із підпіллям у Західній Україні.
Займаючись справою «Рейд» на Дніпропетровщині, тамтешні чекісти вже в першій половині січня 1946 року затримали трьох активістів-оунівців – Миколу Омелянюка, Володимира та Сергія Машевських. Обшукали їх і виявили щонайменше дев’ять документів та матеріалів. Усі виявлені артефакти, крім одного (відозви-привітання В. Машевським підлеглих із новим роком, датована 1.01.1946 р.), начальник УНКДБ Дніпропетровської обл. полковник Сурков і заступник начальника 2-го відділу УНКДБ Дніпропетровської обл. майор Іщенко «задекларували» в такій послідовності: накази М. Омелянюка: № 1 від 13.04.1945 р., № 5 від 2.06.1945 р., № 8 від 20.12.1945 р., інструкція М. Омелянюка № 1(7) від 12.01.1946 р., копія листа В. Машевського на адресу Голови Ради народних комісарів СРСР і Секретаря ЦК ВКП(б) від 30.09.1944 р.; лист до М. Омелянюка від 1.10.1944 р.; копія інформаційного листа № 3 [жовтень 1944 р.]; відозва «В справі поклику до Польського війська» [жовтень 1944 р.].
Вилучені папери (попри те, що чотири останніх із переліку стосувалися діяльності ОУН(б) на Закерзонні) оперативно переклали з української на російську мову. Саме російськомовними копіями слідчі другого відділу УНКДБ користувалися на допитах заарештованих у Дніпропетровську. Проте до тієї саме справи № 79 були підшиті й україномовні копії-передруки документів (див. їхні тексти у Додатку до нашої статті).
Судячи зі змісту наказу № 1, його творець намагався «призвичаїти» підлеглих до нових умов, коли на українські терени повернулася радянська влада. В такій ситуації, прогнозуючи прийдешнє закінчення Другої світової війни (називає її «другою імперіалістичною»), Микола Омелянюк радив оунівцям скурпульозно дотримуватися конспіративних вимог своєї діяльності, вдосконалюватися їм як підпільникам.
Наказ № 5 Омелянюк видав, напевне, «під враженням» від «провалів», що почастішали у роботі оунівського зв’язку. Отож, знову в документі містяться вказівки підлеглим зосередитися на конспірації. Червоною ниткою через наказ «проходить» ідея звести до мінімуму епістолярну активність. А якщо в підпільників залишилися якісь документи, в яких подавалися справжні імена та інші «зачіпки» для ворога, їх наказувалося знищити. Схожим чином наказувалося вчиняти з літературою, якщо в ній містилися сюжети про діяльність українських націоналістів.
На момент видання наказу № 8 (грудень 1945 р.) на південноукраїнських теренах склалася настільки напружена для оунівців ситуація, що Микола Омелянюк розпорядився своїм підпільникам заховати абсолютно все, що свідчило б про їхню організаційну активність. Згаданий розпорядчий документ фактично зводив нанівець «рештки» того документообігу, який ще «жеврів».
Знову про конспірацію, а також потребу безперечної субординації в підпіллі наголошується в інструкції Омелянюка від 12 січня 1946-го. Привертає увагу номер цього документа – «1(7)». Він означає, що до появи даної інструкції вийшло ще шість. Швидше за все, їх автор видавав упродовж 1945 року, бо ж сьома датується часом, на який припали Новорічно-Різдвяні свята.
Як бачимо, інформаційний потенціал виявлених дніпропетровськими чекістами документів ОУН(б) із південно- й центральноукраїнських теренів не вельми значний. Чекістам хіба що вдалося з’ясувати «внесок» Омелянюка у їхнє виготовлення та поширення. Було встановлено, що коли до нього надходили розпорядчі документи «зверху», він організовував їх копіювання й затим розсилав копії по підзвітних теренах.
Виявлені нами документи, які походять із «надр» підпільної мережі у низці місцин Наддніпрянської та Південної України, в першу чергу прислужаться дослідникам посилення конспіративних правил в ОУН(б), а також тим, хто вивчає діловодство та архівну справу в оунівському підпіллі у останні роки радянсько-німецької війни та повоєнний період. Хоча інформаційний потенціал проаналізованих документів незначний, вони є унікальним історичним джерелом. Адже таких документів, зокрема розпорядчих, на відміну від пропагандистських матеріалів (листівки, пропагандистські брошури абощо), в українських архівах збереглися «крихти».
***
Окрему увагу варто звернути на другу половину зі списку оунівських джерел, укладеного начальником УНКДБ Дніпропетровської обл. Сурковим і заступником начальника 2-го відділу УНКДБ Дніпропетровської обл. Іщенком після затримання в січні 1946-го Миколи Омелянюка, Володимира та Сергія Машкевських. Ці документи (від п’ятого до восьмого) репрезентують попередній, «закерзонський» період життя затриманих фігурантів агентурної справи «Рейд».
Наприклад, із листа від 1.10.1944 р., відправником якого, за даними НКДБ, значився Паршак-«Орест» (тобто – провідник Білопідляського повіту на Люблінщині), чекісти дізналися, що восени 1944-го Микола Омелянюк був підлеглим того, а саме – очолював провід одного із кущів цього повіту.
До речі, в згаданому листі «Орест» наказував адресату «переорганізувати» оунівську мережу й створити з неї «військову розвідку УПА… районових и кущових розвідчиків УПА… пильно слідкувати за настроями населення і подавати це в звітах… літературу… розкидати обережно і ощадно, але так, щоби вона була в кожному селі, хоча по 1 прим… агітувати населення, щоби воно не їхало за Буг». Також автор застерігав, що з членів організації «ніхто не сміє іти до Ч. Армії чи до польського Війська», а ті члени ОУН, хто підлягає до мобілізації, повинні йти в підпілля й створювати «з певних своїх людей боївку».
Посилаючись на цей лист, слідчі випитали в Миколи Омелянюка багато додаткової інформації, зокрема встановили, коли та як він перебрався до Південної України, яким чином після переїзду та за участю кого створював нові організаційні «клітини» ОУН.
Було встановлено, що в січні 1945 року Омелянюк, скориставшись акцією переселення закерзонських українців до УРСР, переїхав у Південну Україну, легалізувався в Комінтернівському районі Одеської області й став працювати в одному з місцевих колгоспів.
Під час допитів чекісти встановили, що чоловік розпочав діяльність з того, що розіслав знайомим переселенцям із Закерзоння на Південь листи, оформлені як грипси, з проханням долучатися до його ініціативи зі створення місцевої оунівської мережі. Приміром, у листі, якого відправив Володимиру Машкевському та Євгенові Ярощуку в січні чи лютому 1945-го, Микола Омелянюк зазначив: «Пропоную вам… відновити роботу ОУН в умовах Радянського Союзу і вести її якомога ширше, ніж раніше, діяти сміливо та рішуче, розширювати нашу організацію… купувати і зберігати зброю». Згодом подібні звернення-грипси адресант передав Василеві Мисіюку на Дніпропетровщину, Михайлу Пилику – мешканцю Миколаївщини, Володимирові Кирчуку в м. Миколаїв. Із багатьма адресатами потім розпочалося регулярне листування.
Далі, впродовж 1945 року, під проводом Омелянюка на Півдні поступово сформувалася мережа зі семи «теренів». Вона охоплювала низку населених пунктів трьох південноукраїнських областей – Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської. Тереном «Хмельницького» називали села Шахлацьке і Крупське на Комінтернівщині. Його провідником був Сергій Машкевський («Кавун»). До активу терену «Діброва № 1», очолюваного провідником Юліаном Кашперуком («Євгеном»), належало кілька жителів села Люстрового, теж у Комінтернівському районі. Низка мешканців цього ж села, а також жителів Красногірки Комінтернівського району під керівництвом Володимира Машкевського входили у терен «Діброва № 2». Терен «Чорногора» охоплював село П’єци того ж району (провідник – Євген Ярощук «Роман»). Тереном «Село» називалося місто Одеса (провідник – Іван Кравчук (Павлючук). Селом Старі Робри Веселинівського району Миколаївської області обмежувався терен «Долина». Сьомим тереном «міжрайонної» мережі Омелянюка (охоплював місто П’ятихатки Дніпропетровської області) керував Василь Мисіюк «Марков».
До слова, в чомусь подібний такому територіальному поділу (на «терени») склався ще раніше, станом на весну-літо 1944 року, в низці територій Волині. Джерела свідчать, що тамтешня ВО «Богун» складалася з теренів різних розмірів – більших чи менших за розміром. Приміром, до терену «С-2» (землі, прилеглі до Рівного) входили менші за розміром терени «Солоне море», «Богданівка» й «Ужгород». До «Солоного моря» належали села Нова Мощаниця, Мала Мощаниця, Залібівка, Нараїв, Суйми, до «Богданівки» – Мости, Будераж, Півче, а до «Ужгорода» – Уїздці, Спасів, Кунин, Цурків. Більшість із названих сіл входила до Здолбунівського повстанського району, але серед них є й села з Мізоцького повстанського району. А від серпня 1946-го різнорівневі проводи оунівської мережі «трансформуються» в екстериторіальні «окремі організаційні осередки». Так, діючому на Волині «тимчасовому провідному осередку» північно-східного краю ОУН(б) «Степ» підлягали керівні «осередки» Корецького, Костопільського і Сарненського надрайонів, а їм – «звена» в районах.
Виявлення працівниками НКДБ Дніпропетровщини мережі в Наддніпрянській і Південній Україні з семи «теренів», певно, допомогло чекістам низки регіонів уточнити свої попередні напрацювання щодо мережі ОУН(б) в «своїй» місцевості.
Насамперед нові відомості могли прислужитися творцям схеми оунівської діяльності на Одещині (розроблена орієнтовно в 1945 р. і завірена заступником начальника 2-го відділу УНКДБ у Одеській обл. Шамановим), адже п’ять із семи «теренів» мережі Омелянюка припало саме на цей південноукраїнський регіон. Судячи зі схеми, на Одещині осередки ОУН(б) діяли в Одесі, Голованівську, Ананьєві, Ширяєвому, Андре-Іванівці, Мостовому, Первомайську, Балті, Грушках, Любашівці та Доманівці.
Нові відомості про мережу Омелянюка, поза сумнівом, неабияк зацікавили начальника УНКДБ Дніпропетровської обл. Суркова, адже саме він 27 червня 1945 р. уклав так звану схему оунівських організацій і груп, що розробляються. Нагадаємо, що, виходячи з цього документа, на той момент Дніпропетровський обласний провід ОУН «розгалужувався» на два окружні проводи (Дніпродзержинський, Криворізький). Першому з них підпорядковувалися Дніпродзержинський міський і Верхньодніпровський районний проводи. Другому – Криворізький міський і Широківський районний проводи. А ще Дніпропетровському обласному проводу начебто напряму було підзвітно п’ять районних проводів: Васильківський, Синельниківський, Ново-Московський, Магдалинівський, Перещепинський.
Володимир Ковальчук, кандидат історичних наук
Документ № 1.
Наказ № 1 М. Омелянюка для підлеглих щодо посилення організаційної дисципліни й конспірації в зв’язку із можливим закінченням радянсько-німецької війни та з інших питань
13 квітня 1945 р.
Наказ ч. 1
З огляду дуже непевного часу і розгару світової завірухи та близького кінця імперіалістичної війни, подаю Вам до відома слідуюче:
1. Скріпити організаційну чуйність під кожним оглядом (в праці, розмові).
2. Звертати увагу на всі дії та почини ворога. Слідити за його маневрами, пропагандою, терором.
3. Заховати стислу конспірацію в кожному слові, русі, балачці.
4. В случаї арестування якогось із членів негайно повідомлювати одиниць, які мали зв'язок з даним компетентом.
5. Посвячувати щоденно одробину часу для праці в підпіллі.
Відносно організаційної дистипліни.
1. Кожен член ОУН мусить обов’язково знати Декалог.
2. Мусить засвоїти собі основні закони конспірації.
3. Пізнати докладно тактику підпільної роботи.
4. Вивчити постанови III Надзвичайного збору ОУН.
5. Мусить точно знати обов’язки члена та придержуватися їх.
6. Накази і припоручення організації має виконувати точно і з охотою.
7. Скрізь мусить мирити ідеологію укр. самостійности.
Весь матеріал по чати буде подаваний в «Інформаційному листу».
Слава Україні.
За р-н [підпис].
Літературу передавай в цей спосіб. Безпосередньо по прочитанні віднеси її другому співтоваришові-однодумцеві.
ГДА СБУ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 79. – Арк. 91. Копія. Машинопис.
Документ № 2.
Наказ № 5 М. Омелянюка для підлеглих про знищення організаційних документів, листів, літератури та з інших питань
2 червня 1945 р.
УПА
Наказ ч. 5
Всім організаційним кругам до відома
Члени ОУН
В зв’язку з виявленням деяких організаційних справ і тайн, через членів підпілля масам укр. трудового народу, які спричинили розконспірованість деяких зв’язків та фактично вказують на негативну сторону нашої праці і можуть прибрати хаотичний маневр ворожих кругів, що стремлять до знищення будь-яких зародків самостійности всім організаційним клітинам, наказую:
1. Зібрати до 31.6 гр. м. всю підпільну літературу ріжного змісту без огляду на це коли і в якому місці вона видавалась та позаховувати в скегляльні криївки.
2. Знищити всю організаційну кореспонденцію (грипси, клички, припоручення і т. п.) на яких являються підписи членів ОУН, псевда, назви теренів, знаки і т. п.
3. Переглянути всю літературу привезену з Польщі і заховати книжки слідуючого змісту:
а) Історію України;
б) церковного змісту літературу;
в) протибільшовицьку літературу;
г). книжки, писані письменниками західних областей України, що своїм змістом нагадуватимуть бодай в дечому про наш самостійний або усвідомлюючий рух націоналізації.
4. Знищити газети антибільшовицького змісту і протипольського, бо вони фактично вказують про нашу національно-освідомлюючу роботу між українським елементом.
5. Листи, що колись мали характер більш національний, знищити.
6. Зібрати членів і всім пред’явити, що у випадку арештування якогось з підпільників заховати зимну кров і на допитах не признаватись ні до чого, бо дотепер ворог ще не має жодних даних про нашу роботу в терені.
7. Поки хтось випадково попав в казамати більшовицького НКВД не сміє зрадити жодної орган. тайни, ні прізвищ його співтоваришів, бо тим самим стає він зрадником Укр. народу і ОУН розправиться з ним як з жорстоким ворогом української нації.
8. У випадку тортур виказати мужність, геройську завзятість, а ворог бачучи сталево волю арештованого і не маючи конкретних даних, змушений буде його увінити.
9. Зі слідуючим наказом припинюю на деякий час організаційну діяльність підпілля.
10. Забороняю членам самостійникам згуртовуватись на видних місцях і висказувати свої політичні погляди перед непевними людьми.
Слава Україні.
р-н «П»
ГДА СБУ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 79. – Арк. 93-93 зв. Копія. Машинопис.
Документ № 3.
Наказ № 8 М. Омелянюка про ліквідацію організаційних документів, листів, літератури, специфіку поводження підпільників у ворожому полоні та з інших питань
20 грудня 1945 р.
ОУН
орг. від.
УПА
Наказ ч. 8
Всім членам орг. до відома
В зв’язку з останніми подіями в терені наказую:
1. Поховати все, що має зв'язок з організацією, зглядно веде до її джерел: літературу, всякого роду гріпси, тризуби т. п.
2. В разі арешту не виказувати нічого, конкретно заявляючи нічого не бачив, нічого не знаю, навіть тоді, коли б справа дійшла до тортур і перехитрих допитів.
3. Перевести гутірку на тему конспірації і фидержливості в разі арешту.
4. Слідити за одиницями, що обсервують членів, куди вони їздять, що роблять, чим займаються.
5. В разі арештування якогось із членів, негайно повідомляти вищі органи організації, точно виказуючи місце, час, в яких умовинах і на яких підставах арештовано члена.
Хай живе ОУН.
Слава Україні.
Р. П. ОУН
ГДА СБУ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 79. – Арк. 94. Копія. Машинопис.
Документ № 4.
Інструкція № 1(7) М. Омелянюка для підлеглих про субординацію й дотримання конспіративних вимог із метою ефективної діяльності
12 січня 1946 р.
У.П.А.
В зв’язку з деякими неточностями, що впливають на підпільну роботу в терені, провід ОУН концентруючи всі дані вирішив провести інструктаж між членами:
1. Щоби член міг активно діяти в терені і виконувати належно накази, мусить безоглядно відпорядкуватися свому зверхнікові.
2. Виконуючи накази і припоручення, кожний член ОУН мусить застосовувати всі середникі конспірації, щоби робота дана йому проводом не була викрита ворогом.
3. Беручи під увагу відданість і любов до народу кожного члена ОУН, провід надієтьсє що праця і шлях, на який ступили члени, завершить суверенність Української Держави.
Хай живе УССД.
Смерть поневолювачам Українського народу.
Слава Україні.
Провід ОУН.
ГДА СБУ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 79. – Арк. 95. Копія. Машинопис.
Документ № 5.
Відозва-привітання В. Машкевським підлеглих оунівців із настанням нового року
1 січня 1946 р.
УПА
Відозва.
Члени ОУН
Провід ОУН вітає Вас з новим 1946 роком.
Бажаємо Вам ще кращих успіхів у боротьбі з більшовизмом за Українську Самостійну Соборну Державу.
Наказуєтсє ще більше – здистипліновано виконувати всі припоручення і накази, зв’язані з підпільною роботою в терені проти окупанта та переводити в них «ідею українського націоналізму» – виконуючи накази, Ви поступаєте після правил, які диктує Провід, щ бореться за самостійність України.
Хай живе Самостійна Україна.
Смерть більшовицьким окупантам України.
Укр. Гер. Слава.
Слава.
ГДА СБУ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 79. – Арк. 98. Копія. Машинопис.
