Це той випадок, коли сміливо можна написати, що з провінційного Полісся в свій час вийшла династія князів, котра впливала на політику Москви, Варшави і Брюсселя. І тут не буде жодного перебільшення!
Отож…
На березі річки Стир на Волині є село Четвертня.
За однією із легенд, назва поселення походить від четвертої частини якоїсь відстані, котру під свою забудову виділив один князь. Саме ця назва Четвертня і дала ім’я майбутній династії Четвертинських. Але, щоб виглядати більш серйозно і претензійно, ці князі завжди стверджували, що походять від великого князя київського Святополка Ізяславовича. Тому в історію династія ввійшла під іменем Святополк-Четвертинські.
І історій про них назбиралося дуже багато!
Насамперед, варто відзначити, що 500-600 років тому Четвертня була містом з привілеєм проводити торги і ярмарки. І навіть увійшла у «Список міст руських ближніх і дальніх» – такий собі каталог населених пунктів тих часів.
Князі Четвертинські збудували тут свій палац чи замок і монастир.
Проте у ті часи на землях сучасної України точилася затята боротьба між католицизмом і православ’ям. Місцева династія не стала винятком. Частина її представників, що прийняла католицизм, відселилася на протилежний берег річки Стир і збудувала там свої укріплення.
Ця місцина отримала назву Нова Четвертня, або Боровичі. Так з кінця 16 століття історія цих сімей іде паралельними, але окремими, шляхами.
Хто з цієї династії, як говориться, «вляпався» в Історію по повній програмі?
Князь Григорій Остафович жив 400 років тому. Був дуже відомим, дуже багатим, дуже рішучим і дуже … православним! Активно захищав останнє і вважався ворогом унії (союзу) з католиками. Брав участь у виборах Митрополита Київського і Всієї Руси. Збудував у селі монастир з умовою, що монахи завжди будуть православними. А потім ще й запросив у Четвертню мандруючих монахів-друкарів (були тоді і такі!), які у 1625 році тут надрукували Псалтир – першу друковану книгу на Волині!
На жаль, обидва збережених її екземпляри зараз знаходяться в Росії.
Його син Захарій був не меншим захисником православ’я. Його затятість у цьому питанні відзначав сам Петро Могила.
Але, крім захисту віри, князь відзначився і вірою у польського короля. Тому брав участь у придушеннях більшості козацьких повстань 17 століття. Поляки його вважали зрадником, козаки – теж. Помер від ран після битви під Зборовом.
А от син Захарія – Григорій-Гедеон – у захисті православної віри від католицизму батька переплюнув дуже далеко!
Він зробив церковну кар’єру. Спочатку був єпископом Луцьким і Острозьким, але якось ця справа у нього не заладилася через конфлікти з польським королем. Тому втік на Лівобережну Україну, де потрапив під «патронат» московського царя і патріарха. Там його обрали Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси.
І він відразу проголосив про вихід з-під юрисдикції Константинополя і зверхність Московського Патріарха!
Москва йому за це дуже віддячила: спочатку змінила титул з «всієї Руси» на «Малої Руси», потім вивели під свій контроль усі Лаври і найголовніші монастирі, а згодом і обмежила майнові права.
Гедеон спробував взяти під контроль церкву на Січі, де наштовхнувся на жорсткий опір. А через його нерозумну діяльність в унію з католиками перейшли 3 єпархії – Перемишльська, Львівська і Луцька.
Внучатий племінник цього Гедеона – князь Антоній-Станіслав у 18 столітті був одним з найвідоміших ораторів і захисників шляхетських вольностей. За свою діяльність по факту на розвал Речі Посполитої отримував моральну і фінансову підтримку від Катерини ІІ.
А 3 травня 1791 року, коли поляки прийняли першу свою конституцію, він виступив у парламенті з промовою про «Це не конституція, а лютий капець! Наші вольності в труні! Я плачу і сумую… І, взагалі, проти!»
А потім одним з перших приєднався до коаліції промосковськи налаштованих політиків. Кінець його був закономірним: через кілька тижнів разом з іншими «зрадниками національних інтересів» Антонія стратили.
Щоправда, імператриця Катерина ІІ наказала вчасно врятувати його сім’ю і виділити їм все необхідне для не бідного життя при дворі. Обидві доньки-красуні Антонія прожили дуже насичене життя.
Старша, Жанетта, стала фавориткою великого князя Костянтина – другого сина російського царя Павла І. Любов була настільки серйозною, що син імператора готовий був розлучитися з дружиною і одружитися з Четвертинською. Але мама і його брат (тодішній російський імператор Олександр І) відмовили від такого кроку.
Молодша, Марія, була успішнішою у справах амурних. І цілих 15 років народжувала дітей старшому брату Костянтина – тому ж таки імператору Олександру І. У шлюбі з дружиною у царя дітей не було, і княгиня Четвертинська не соромилася на балу при всіх зізнаватися імператриці, що знову вагітна від її чоловіка!
Закінчився цей роман, коли імператор дізнався, що Марія зраджувала йому. Після чого княгиню відправили від царського двору.
Один з останніх відомих князів Святополк-Четвертинських – Северин-Францішек – жив на рубежі 19 і 20 століть. Цей князь провів перші трамвайні лінії у Варшаві. Був представником першого обраного парламенту Російської імперії - Державної думи 1906 року.
У 1918 році його заарештували більшовики. Ледь не розстріляли, але Северин врятувався.
Після здобуття Польщею незалежності обирався вже до польського сейму. Займався бізнесом: розливав найкращу польську горілку міжвоєнного періоду і збудував найкращий готель Варшави – «Європейський».
У 1941-му 68-літній Северин потрапив до в’язниці гестапо. Пережив 4 роки у концтаборах Любліна, Освенціма і Бухенвальду, де втратив свого брата. Після визволення американськими військами князь потрапив до шпиталю у Единбурзі, де і вмер через 2 місяці від виснаження організму.
У Северина-Францішека залишилася дружина, діти і нащадки. Вже в наш час їх князівський титул підтвердив бельгійський король. І внуки-правнуки Четвертинського служили в дипломатичній службі цієї країни. Найвідоміший з них – Константин «Тінко» Святополк-Четвертинський.
Народився у 1978 році. Є одним з найвідоміших фотографів Латинської Америки.
До речі, його дружина – принцеса Паола Марія де Бурбон Орлеан е Браганса – правнучка бразильського імператора і спадкоємиця литовсько-білоруського князівського роду Сапєги (і ще купи усіляких королівських і князівських династій).
Завжди дивували такі «хитросплетіння історії». Здавалося б, де глухе село на Волині, а де – імператори Бразилії? А от на тобі – і тут можна знайти зв'язок! Хіба ж це не вражає?
Андрій Павляшик, для Гал-інфо
