"Як то гидко виходити з голодівки, так нічого й не добившись. Більше я так робити не буду". Це слова Василя Стуса, які поет сказав співкамернику Василю Овсієнку у 1983-му. Останнє голодування Стус оголосив за тиждень до своєї смерті.
28 серпня 1985-го Стус у камері читав книжку, поклав її на горішні нари і сперся на них ліктем. У вічко заглянув прапорщик: "Стус, нарушаете форму заправки постели!".
На поета склали рапорт про те, що він у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі і на зауваження громадянина контролера вступив у прирікання.
Стусу дали 15 діб карцеру. Виходячи з камери, Василь сказав співкамернику, що оголошує голодівку.
"Яку?" - "До кінця".
2 вересня, зі спогадів Овсієнка, в’язням з робочих камер було чути, що Стуса водили до начальства. Повертаючись звідти, Василь у коридорі зумисне голосно повторював: "Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!". Овсієнко вважає, що так Стус оповіщав товаришів про погрози новим покаранням.
"Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.
У протилежному від карцеру кінці коридору в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук'яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: "Василю, здоров!". Або: "Ахи!". Василь відгукувався. Але 4 вересня він не відгукнувся. Натомість близько 10 - 11 години Левко почув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство", - пригадує Василь Овсієнко.
За офіційною версією, причина смерті - зупинка серця. Однак Овсієнко припускає, що загибель могла настати "від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами".
Через чотири роки по загибелі Василя Стуса, у 1989-му, проводили ексгумацію тіла письменника, на якій наполягав його син Дмитро. Чоловік відкидає версію про самогубство і погоджується, що батька могли вбити.
"Татове тіло не розклалося, він лежав у робі, а з лівого боку, на тулубі, на рівні грудної клітки була вм’ятина", – стверджує Дмитро Стус.
Василь Стус помер у 47 років. До дня, коли над Верховною Радою замайорів синьо-жовтий стяг залишалось рівно 6 років...
Джерело: Локальна Історія
