Як молодий водій потрапив на військову службу у 155 Окрему механізовану бригаду імені Анни Київської і в одному з боїв із побратимом узяв у полон шістьох окупантів.
“Ромашка” родом із Рівненщини. Тут і був мобілізованим одним із ТЦК та СП. Детальніше про себе солдат розповідати не хоче. І має на це повне право: командир розрахунку ПТРК за доволі короткий час військової служби в складі одного з батальйонів 155 Окремої механізованої бригади імені Анни Київської Сухопутних військ Збройних Сил України проявив себе відважним та мужнім воїном. Це він із хлопцями не тільки відбили штурм окупантів, але й узяли в полон 6 загарбників!
В цивільному житті “Ромашка” довгий час був водієм, і майже 7 років займався доставкою морозива в торгівельні мережі. Десь за рік до мобілізації звільнився, почав як підприємець торгувати автозапчастинами. Про армію особливо не думав, адже на той час мобілізовували тільки 27-річних і тих, які старші.
І все б нічого, але долю змінив один-єдиний випадок. Зателефонувала дружина, яка потрапила в ДТП. Не спрацювала гальмівна система… Молодий чоловік виїхав на місце пригоди. Там уже виявилися поліцейські, а потім і співробітники ТЦК та СП прибули. З військово-обліковими документами було все в порядку, запросили пройти ВЛК. А потім оголосили, що підлягає мобілізації.
Солдат дякує, що дали кілька днів, щоб завершити невідкладні справи на роботі і відвідати батьків, які мешкають в одному з поліських сіл Рівненщини. А далі – військовий полігон, базова загальновійськова підготовка і 155 ОМБр. Це був липень 2024 року.
Пройшов військовий вишкіл у Франції та Великій Британії. Особливо вдячним військовим із Туманного Альбіону: “Якби не британське навчання, ну, я не знаю, не було б того, що зараз є».
І якщо за 35-денну фахову підготовку він вдячний британцям, то у Франції дізнався про особливості їхньої тактичної медицини. На рівні солдата максимум, що потрібно знати – як правильно накласти турнікет. Далі йде там рівень медика. Обов'язково мають бути на позиції медик. Обов'язково!
І вже далі медична допомога надається по рівнях, вони навіть крапельницю ставлять, переливання крові роблять… Ну це вже йде по рівнях.
Але головні події відбулися вже на фронті. “Ромашка” потрапив у роту протитанкових ракетних комплексів, був призначений на посаду командира відділення.
За період боїв на Покровському напрямку в його житті було багато моментів, про які згадуватиме все життя. Але найбільш пам’ятним став запеклий бій, у результаті якого солдат зумів захопити в полон 6 загарбників!
“Ромашка” з двома хлопцями був приряджений для надання вогневої підтримки одному з підрозділів на випадок, якщо рашисти розпочнуть штурм із застосуванням бронетехніки. Але в результаті скиду ворожого дрона один із бійців був поранений. Втім, розрахунок у неповному складі продовжував виконання завдання. Відбили нічну атаку противника з великими для нього втратами.
Наступного ранку надійшов наказ увійти у взаємодію з бійцями суміжного підрозділу, зустрівши їх у певній точці.
Добровільно зголосився виконати це завдання “Ромашка” зі ще одним солдатом. Але групу українських воїнів так і не зустріли через нестійкий зв’язок.
І тоді солдат просто вирішив пройти через посадку, подивитися, що там коїться. Можливо, наші випадково зайшли туди. По рації нарешті передали, що вони десь неподалік…
“Ромашка” побачив перед собою навіть не бліндаж, а якусь нору, прикидану гілляками. Прислухався. Всередині хтось кашляв. По-тихому боєць відкотився назад, порадився з побратимом, як діяти. Дізнавшись у наших позивний старшого групи, знову наблизилися до таємничого укриття. А потім події розгорталися так:
“Підійшли впритул. Повністю впритул. З автомата націлився на вхід в цей бліндаж. Напарник підготував наступальну гранату. Я сказав позивний. Тиша, повна тиша, хоча там були якісь голоси. Не можна було просто розібрати навіть мову, українська чи російська… Я наказав: “Виходь!”. Знову тиша. Повторив: “Здавайся!”. Мовчать… Готуємо гранату. І раптом російською:
“Ми здайомся”.
І висовується рука. І вилітає по нас граната! Але ми цілі. Закидаємо туди свою гранату. І – крик:
“Ми здайомся, ми здайомся!”.
І починають вони потроху виповзати з тієї нори... Всього шестеро. Сказали їм, що та як робити. Мене, до речі, на навчаннях у Великій Британії навчили, як правильно брати полоненик. При мені був скотч жовтий. Вони виповзли, лягли. Перевірив, чи немає зброї.
Позиція наша знаходилася недалеко від наших, тож хлопці підбігли на допомогу. Поки вони рухалися до нас, почав полонених по одному перев'язувати скотчем: руки змотав на коліна. А напарник тримав їх на прицілі автомата, щоб знову чогось не вчверили! Потім усім полоненим надали медичну допомогу. Вони дуже просилися, щоб залишити їх живими. Але коли їм надавав допомогу, я їм пояснив: ”Як-не-як, ви ж люди, я розумію, що ви нас не пожаліли б і не врятували, але дивіться, я вам надаю допомогу. Я на них використав залишки своєї аптечки: її розпакував перед цим, бо в цьому була необхідність. В тому числі допоміг і тому росіянинові, який по нас гранату кинув… А їхніми аптечками скористатися неможливо: якщо і є джгут, то старий радянський. Його при собі просто в одного був у кишені бинт, а в іншого десь так само валявся турнікет. Врятували чотирьох. А двоє інших із тих шести залишилися там, біля нори, назавжди, бо отримали поранення, несумісні з життям.
Фактично врятованим російським штурмовикам наші бійці дали води, принесли сигарет, хоч і в самих їх було обмаль… Ті трохи оговталися, бо до цього хтось плакав, хтось молився…
Жорстокий та підступний ворог не шкодує ні українських бійців, ні своїх солдатів. Тож орієнтовно через пів години, як полонених вивели, розлючені росіяни почали крити наші позиції всім, чим могли… Почало летіти все, що могло: і дрони, і мінометні міни, і напалм, а згодом окупанти застосували отруйні гази… Вітру не було. Отрута осідала до землі… Вона навіть проникала у бліндаж, де знайшов укриття “Ромашка” з іншими хлопцями… Можливо, обстріл стався по координатах, яких полонені передали своїм із допомогою мобільних телефонів… А, можливо, це був збіг обставин…
Він каже:
“Вже коли я цього газу надихався, просто не можна було вдихнути повітря. Соплі, сльози, слиня, блювання, ну все, що тільки можна потім було...
В іншому нашому бліндажі ще раз зустрівся з полоненими. Один усе просив: “Доктор, спасі, помогі, вивєді нас на евакопункт, всьо скажем!”.
До речі, серед них тільки один контрактник був. Ще один – єгиптянин, третій неросіянин – казах… Пояснювали, що будь-яке правопорушення на території росії закінчується ультиматумом путінської хунти: або в армію, або в тюрму! За невиконання наказів там, у рашистів, нещадно б'ють. І б'ють так, що потерпілі потім потребують серйозної медичної допомоги. А при виході на штурм їх супроводжує дрон: якщо відступатимуть, першими знищать їх самих… О таке в них “братерство”. Вони один одного ненавидять і бояться: полонені між собою навіть не спілкувалися…”.
Зазнавши ушкоджень, “Ромашка” був евакуйований та потрапив на лікування в шпиталь. Там бійця та інших українських воїнів відвідав Командувач військ Оперативного командування “Захід” бригадний генерал Володимир Шведюк, який нагородив відважних військовослужбовців.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій
Оперативного командування “Захід”.
