Любов до гробу або чому у Львові 500 років тому спалили закоханих?
Всі читали і знають роман Вільяма Шекспіра про історію нещасливого кохання Ромео та Джульєтти. Звідки пішла саме ця історія кохання достовірно невідомо, але ще на початку XVI ст. у Львові розгорталися подібні драматичні події.
У давньому Львові проживав один заможний вірменин, якого звали Івашко Тихнович. Він зі своєю дружиною-вірменкою та юним сином активно займався торгівлею східними прянощами у Львові, часто відвідуючи Крим та Османську імперію. Швидко розбагатівши, він придбав собі велику кам’яницю на вулиці Вірменській, ставши одним з найшановніших членів вірменської громади Львова.
Але якось раптово горе прийшло у сім’ю Івашка. Буквально за кілька днів, через невідому хворобу, згасає його дружина, на котрій трималося усе сімейне господарство. Щоб доглядати будинок та господарство, наш Івашко наймає молоду служницю – полячку Софію. Життя так склалося, що з часом Івашко влюбився у Софію і у них почалися романтичні стосунки.
Ніби звичайна життєва історія, але не для Львова 500-літньої давності. Уся складність ситуації полягала в тому, що Івашко був вірменином, а його нова пасія Софія – католичкою. Річ у тім, що тогочасне суспільство, на відмінну від сучасного, було становим (поділеним за релігійними, соціальними, майновими та іншими критеріями), через що сексуальні стосунки між представниками різних релігійних конфесій (тим більше дошлюбні чи позашлюбні) були заборонені.
Особливо це стосувалося вірмен, котрі не тільки проживали окремою громадою зберігаючи свої традиції протягом віків, але й сповідували особливий тип православ’я – монофізитство (Вірмени сповідують особливий тип православ’я – монофізитство. Різниця від традиційного православ’я чи католицизму полягає в тому, що монофізити визнають лише одну подобу Ісуса Христа – божественну, в той час як майже весь християнський світ визнає подвійну природу Ісуса – людську та божественну), яке для католицької церкви виглядало як єресь. З часом цей поділ ставав все більш умовнішим, але у XVI ст. ці погляди ще стійко зберігалися.
У тогочасному Львові влада належала бурмистру (меру) та магістрату, більшість членів якого була поляками чи німцями (католиками). Міські урядники, дізнавшись про стосунки Івашка та Софії, наказали негайно схопити коханців. У той час Софія вже була вагітною від Івашка, що ще більше посилило злість урядників. Після недовгих судових засідань був винесений вирок – спалити обох.
Рівно 500 років тому (у 1518 р.) вагітну Софію та Івашка було спалено на одному вогнищі за міськими мурами.
Львів став першим містом у світі, в якому закоханих спалили за любов.
Але на цьому історія не завершилась…
Вірменська громада Львова вважала, що вирок є незаконним, адже за усталеним звичаєм львівські вірмени мали свою внутрішню автономію у місті та окремий суд, який повинен був розглядати подібного роду (некримінальні) справи. У цьому рішенні вірмени вбачали політичний тиск з боку поляків, які хотіли продемонструвати свою силу та закріпити власне право на втручання у внутрішні справи вірменської громади.
Одразу ж після смерті Івашка його син разом із громадою написав листа до польського короля Сигізмунда І із проханням розібратися у цій справі та покарати магістрат за неправомірний вирок. Королівський декрет у цій справі був прихильним до вірмен і вимагав від міської влади Львова сплатити штраф у розмірі 200 гривень у королівську скарбницю (що було дуже великою сумою!), а також грошову компенсацію кожному вірменину, що проживав у середмісті та постраждав від цієї ситуації.
Окрім цього, король наказав перекласти на “руську” (українську) та латинську мови вірменські закони. Це було зроблено для того, щоб остаточно кодифікувати вірменське право та розмежувати правові відносини між католицькою верхівкою Львова та вірменською громадою.
Цей кодекс, загалом, поклав край суперечкам у Львові між вірменами та міською владою та допоміг зберегти вірменам свою ідентичність.
Можемо припустити, що король так прихильно поставився до вірмен не через співчуття до романтичної смерті закоханої пари, а через чисто прагматичні мотиви. Справа була резонансною, тому він намагався зберегти прихильність вірмен на теренах Польщі до Корони та й надалі отримувати дивіденди від вірменських купців, котрі, фактично, контролювали усю східну торгівлю держави, перетворивши Львів на “Східні ворота Польщі”. Доказом цього є приказка кінця XV ст.: “Де торгує 1 грек, плачуть 5 євреїв, але де торгує 1 вірменин, то плачуть і греки, і євреї”.
Ця перша історія львівських Ромео і Джульєтти не стала останньою. Буквально через 80 років (у 1594 р.) події повторилися.
До Львова приїхав заможний і вродливий італійський купець Паоло Мікеліні з Криту, який закохався в українку (русинку) Пелагію, коли продавав їй своє вино. Справа йшла до весілля, але раптово у Львові спалахнула чума. Пелагія захворіла. Наречений не покидав її ані на мить, але невдовзі й він захворів й смерть прийшла до обох. Поховали закоханих за міськими мурами один біля одного в районі сучасного Краківського ринку. На їхніх надгробних каменях родичі написали:
“Смерть не розірвала те, що любов з’єднала”.
Ілюстрації взяті із книги: Капраль М. Національні громади Львова XVI–XVIII ст. – Львів, 2003.
