Наукові працівники Інституту археології Львівського національного університету ім. І. Франка вже багато років проводять археологічні розкопки літописного міста Буська (Львівська область). Виявлені артефакти просто вражають, адже вони не лише свідчать про заселення цієї території з найдавніших часів, але й про високий рівень освіченості та вправності у ремеслах.
Про розкопки у літописному місті Гал-інфо поспілкувалося з науковим працівником Інституту археології Львівського національного університету ім. І. Франка, багаторічним керівником археологічної експедиції Петром Довганем.
Ґрунтовні дослідження літописного Буська розпочалися 2000 року. З того часу археологи підняли на поверхню тисячі артефактів. Кожна з археологічних експедицій відкриває незвідані сторінки давнього міста, а артефакти розповідають про життя його мешканців.
Як розповів Петро Довгань, місто горіло кілька разів. Свого часу його спалювали Володимир Великий, монголи з татарами, а також і Богдан Хмельницький залишив по собі попелище. Однак щоразу люди відроджували своє місто та розвивали його.
Перша згадка про Буськ датується 1097–1098 р. у літописі «Повість временних літ». Однак археологи, досліджуючи оборонні вали Великого городища, дійшли висновку, що їх спорудили ще у другій половині Х ст., тобто задовго до першої згадки у літописах. Загалом припускають, що Буськ як центр племінного союзу бужан міг існувати вже у VI столітті.
Специфіка археології
«Археологія має дві особливості. Це дуже дорога наука, але науковець не можеш працювати тільки з архівами. Для того, щоб дістати щось із нашої землі, а особливо у Буську, треба копнути від 2 до 5 метрів вглиб. Після цього ще один клопіткий етап роботи, адже матеріал треба опрацювати, поклеїти, почистити та законсервувати», - розповів Петро Довгань.
Окрім того він зазначив, що археологія – це ще й політична наука. Зокрема, Петро Довгань додав, що і Українська держава продовжує досить обережно ставиться до археологів.
«Археологія – це політична наука, яка сягає тих коренів народу, які ми не можемо знайти ні в літописах, ні в архівах. Скільки поляки не кричали, що Львів чи Буськ є їхніми, але там нема нічого польського. Вони співпрацюють із нами, скажімо, щодо трипільського часу, але жодна польська експедиція не взаємодіє з нами щодо слов’янського періоду. Коли йдеться про дослідження теми формування народів та націй, то поляки не співфінансують такі проекти. Це не дивно, бо ж дослідження показують, що Буськ є суто українським, і наш народ, бужани, там вже жили півтори тисячі років, коли поляків там не було», - зазначив археолог.
Він наголосив, що Буськ заселений ще з пізнього палеоліту, а це сорок тисяч років тому.
«Унікальність Буська полягає у безперервності заселення цієї території. З пізнього палеоліту ми маємо знаряддя праці, ножики, скребла, наконечники стріл. Це свідчить про те, що там жили люди. І тяглість історичних процесів триває досі», - підкреслив дослідник.
Дослідження Буська
За словами Петра Довганя, розкопки у Буську проводили археологи Лев Чачковський, а також Павло Рапоппорт, але лише візуально, за поверхневими слідами. Вони вивчали рови, вали, кераміку, яка була на поверхні. З 80-их років почав досліджувати місто Володимир Петегирич, Орест Корчинський, які до початку 90-их років провели низку експедицій на території городища. Власне, саме вони дослідили потужність культурного шару до 1,5 м та підтвердили, що городище літописного Буська розміщується в центрі міста.
Сукупно площа літописного міста становить 10 га, однак місто має свою особливість.
«Класикою руського міста є дитинець. Коли русичі засновували місто, то був посад правителя, а навколо цього посаду з’являлися поселення-супутники, без яких дитинець не міг існувати. Але Буськ зародився у другій половині VІ ст., що ми довели ще у 2015 році. Натомість бужанські землі входять у склад руської держави наприкінці Х ст., коли князь Володимир Великий приєднав їх до Київської держави. На той момент Буськ був добре укріпленим містом. В перший похід Володимир спалив місто до тла. Нема у Буську дитинця, немає класичного посаду. Коли у 1100 році прийшов перший князь з Києва Давид Ігорович, онук Ярослава Мудрого, то йому не було, де поселитися. Йому збудували спеціально замок. Утворилося вже руське удільне князівство, як адміністративна одиниця, яка проіснувала аж до кінця ХVІІІ ст.», - пояснив Петро Довгань.
Скарби літописного Буська
За час досліджень археологи знайшли численні артефакти: прикраси, господарські речі, військове спорядження тощо. Рахунок іде на тисячі знахідок.
Зокрема, у під час розкопок у міському парку у 2014 році археологи виявили виті та гладкі скляні браслети ХІІ ст.
Цікавою знахідкою є кістяне лощило.
«Це господарська річ, якими пригладжували шкіру. Видно, що знаряддя згладжено, а отже ним багато працювали. Матеріал - свиняча кістка», - розповів Петро Довгань.
Він наголосив, що деякі знахідки вказують на рівень освіченості бужан. Петро Довгань зазначив, що про це свідчать і епіграфічні матеріали ХІІ ст., які були виявлені під час розкопок.
«Ми маємо без сумніву унікальну річ, яка доводить, що бужани були освіченими людьми. Перо (писало) з курячої кістки, яке було знайдено у 2008 році на підлозі у господарській споруді середини ХІІ ст. А біля нього писала лежав сувій берести, завдовжки майже півметра. І це знахідка з будинку кушніра. Тут же були знайдені лощила. Тобто, це був простий ремісник. Його майстерня згоріла, але названі речі збереглося на долівці. Сувій був скручений. Також ми маємо багато інших так званих рилець (така назва через те, що ними проривали написи у товщі берести). Кожен цей артефакт має обломаний кінець. Бо при натисканні вони ламалися і їх викидали. Натомість виготовляли нові», - зазначив Петро Довгань.
Археолог наголосив, що про володіння грамотою свідчать і написи, виявлені на артефактах.
«Ми маємо кістяний виріб, який досі не ідентифікували, але на ньому також прорізані слов’янські літери, подвоєння «Н». Окрім того, було виявлено прясельце з написом «Анна». Тобто у ХІІ ст. у Буську вже була поширена грамотність. Це було пов’язано із тим, що сюди прийшов князь, грамотний князь», - пояснив дослідник.
Серед знахідок також класичні руські проколки (знаряддя для пробивання шкіри) з циркульним орнаментом, які датуються ХІІ ст.
Також дослідники мають матеріал з Буська, який датується пізнім палеолітом. Археолог продемонстрував виявлені знаряддя, проколки з рога оленів, виготовлені в неолітичний час, мають мають орієнтовно 8 тис років.
Петро Довгань зазначив: «Буськ має 6 річок. Тут не було розвинутого землеробства, але здавна люди займалися рибальством. Для цього вони плели рибальські сіті. Їх плели не руками, а спеціальними пристроями - швайками, або кочедиками. Вони є різночасові і датуються від Х ст. аж до ХІV ст. На одній такій швайці із рога молодої козулі ми маємо цілий світ. Тут зображено світове дерево. Це унікальна річ ХІІ ст., яку ми знайшли у 2003 році. Це зображення світового дерева ще потребує розшифрування».
Цікавою знахідкою археологів є гральні кості.
«Гральні кості, або так звані песики. Цими костями бавилися діти. Чітко проглядається зображення песика. Вони є добре відшліфовані, дуже клопітка робота майстра», - наголосив Петро Довгань.
Окрім того, археологам трапляються численні вироби з металу: підкови, гачок від дверей на клямку, цвяхи, ножі, наконечники списів та стріл тощо.
«Додам, що ковалі робили цвяхи спеціально для церкви за певним стандартом. Такі цвяхи мали середню шляпку, вони були підквадратні у перерізі, а довжина не перевищувала 10 см. Ми виявили десь до 40 таких цвяхів ХІІ ст.», - розповів археолог.
Результатом клопіткої праці археологів є велика колекція різночасового посуду.
«На розкопках може трапитися і цілий посуд, але дуже рідко. Як правило, він завжди пошкоджений. З Буська ми маємо вже відреставровану колекцію посуду, яка датується починаючи з Х ст. (це ручна ліпка) і аж до ХVІІ ст. Першу цілісну посудину кінця Х – поч. ХІ ст. ми виявили у 2003 році у згорілому житлі. Горщик лежав у печі, коли на неї впав дах і піч зруйнувалася. Оскільки усі фрагменти вціліли вдалося цей горщик повністю реставрувати», - сказав він.
Цікаво також є колекція фрагментів чоловічого, жіночого та дитячого взуття, яке археологи знаходили з 2005 року.
За словами Петра Довганя взяття датується від ХVІ до ХVІІ ст., археологи виявили і передрок чобота, і холяви, і підошви. Також збережений підкаблук.
Християнство
«У 2015 році ми на новому городищі виявили явні сліди першої Буської церкви. На заході України церкви почали будуватися пізніше, з поширенням християнства. Власне із середини ХІІ ст починають будувати перші християнські церкви з прицерковними цвинтарями», - розповів Петро Довгань.
Він додав, що цього року знайшли долівкової плитку, якою викладали перші церкви.
«Перші християнські храми були дерев’яними, стояли на кам’яних фундаментах, а їхню підлогу викладали плитками. Плитка обов’язково була трьох кольорів: жовтого, коричневого та зеленого. Такі долівкові плитки знаходили на різних об’єктах і усюди за розмірами та кольорами вони були однаковими. Без орнаменту, але з кольоровою поливою. Таких плиток у 2015 році ми знайшли 285. Тобто церква там точно була», - зазначив археолог.
Цього літа археологи виявили 15 різночасових об’єктів
Цього року археологи також проводили дослідження. Вони відкрили до 30 м площі і заглибились до 4 м. Сукупно дослідники виявили 15 різночасових об’єктів.
А саме, під час розкопок частини цвинтаря ХІІ ст. археологи виявили 11 поховань. Усі вони безінвентрані.
«Ми відкрили край прицерковного цвинтаря, який був тришаровим. Тобто покійників ховали тут добре століття. На краю цвинтаря, де ми проводили дослідження цього року, він вже двошаровий. Ми виявили 11 поховань. На дослідження антропологам віддали два добре збережених дорослих скелета та два дитячих», - розповів він.
Цікаво, що під час досліджень цього розкопу археологи виявили поховання, яке не можна вважати християнським.
«Одне із виявлених поховань явно не руського часу. Кілька факторів говорять про те, що це більше раннє поховання. У 2004 році ми вже ми мали мезолітичні поховання біля церкви Петра і Павла. Виявлений кістяк досить добре збережений. Покладений з північно-західною орієнтацією, тобто це не християнське поховання. Права рука небіжчика лежить за потилицею. Ми знайшли це поховання біля господарського комплексу, який орієнтовно можна вважати мідним віком. Це частина житла і дві господарські ями. Також виявили багато матеріалів, якими було заповнено житло: посуд, сокири тощо. Власне, на одному горизонті було і згадане поховання. Колись небіжчиків ховали біля хат, щоб вони оберігали наступні покоління. Цікаво, що ці об’єкти накладаються на церковний цвинтар, але він не поруйнував їх», - наголосив Петро Довгань.
Археолог додав, що всі поховання безінвентарні, а це характерна риса ранніх християнських поховань.
«Раніше при дослідженні цього цвинтаря у жіночому похованні на ліктях небіжчиці знайшли залишки тканини. Також знаходили під головами небіжчиків камені. Це характерне поховання монахів. Цього року також виявили камінь і під головою, і під ногами покійника. Можна припустити, що монах виконував функцію священика. Можливо, якби тут був монастир, а не церква, то таких поховань було б більше. Однак це мало ймовірно, адже тоді тільки почали з’являлися церкви на західній Україні», - пояснив Петро Довгань.
Окрім того, цього року археологи виявили два об’єкти у меншому розкопі: житло ХІ ст, на яке лягли фундаменти потужної споруди ХVІІ ст.
«Ми натрапили на кут потужної споруди. Біля фундаменту знайшли медальйон, на якому можна побачити зображення святих із написом, але треба ще його відчистити», - сказав він.
Також під час цьогорічної експедиції дослідники знайшли наконечники арбалетних стріл ХІV ст, підкови та пластина на колчан зі стрілами з циркульним орнаментом.
На завершення розмови археолог сказав, що завдяки системним археологічним дослідженням Буська вдалося з’ясувати, як розвивалося та розросталося місто, яку систему забудови воно мало, як було укріплено, як Буськ зустрів монголів і де почав відбудовуватися після їхньої навали у другій половині ХІІІ ст.
Анна Джунківська.
