Слухай онлайн
Війна з Росією

Володимир Гулима: частина російських солдатів в армії вперше побачила теплий туалет

Володимир Гулима, військовий експерт аналітичного центру регіонального співробітництва в проєкті #ВідвертаРозмова_з поділився своїм баченням стану російської та української армії.

Володимире, російська армія зараз - це кадирівці, сирійці, найманці, якими нас лякають. А де пітерці, москвичі?

Російська армія - це та сама радянська армія з деякими косметичними змінами та підмінами понять. Основна армія у них призовна. Всі, хто живе у благополучних місцях, успішно “косить” від армії. санкт-петербург, москва у них навіть є ціла мережа адвокатських структур, які майже легально допомагають уникнути служби армії. Ці компанії ніхто не переслідує і їхню рекламу можна побачити практично на кожному кроці. 

В армії росії служать, ті хто живе у глибинці. Ті, хто не знає, що таке каналізація, що таке культурні якісь заклади. Для більшої частини російської молоді, армія - найбільш видатна подія в їхньому житті. Там вони вперше побачили більше коло людей, якусь цивілізацію, дехто вперше побачив постільну білизну, теплий туалет тощо. Тому це на них це справляє сильне враження. Армія у них залишилася тим етапом, який запам’ятовується на все життя. 

Треба розуміти, що росія дуже неоднорідна, на відміну від України. Там є москва, пітер, можливо, новосибірськ, і є решта міст. В них армія - це не лише емоції, але й можливість заробити. Але перше, на що наштовхують в армії росіяни, - це земляцтво та дідівщина. 

Здебільшого земляцтво та дідівщина поширені серед чеченців, дагестанців. Це народи, які традиційно знущаються з інших призовників. Там російський призовник і проходить цей психологічний злам, після якого в нього і залишається острах перед цими народами. В росіян на ментальному рівні тепер закладено побоювання кавказців. Не забуваємо про дві чеченські війни. Якби не здатність Росії домовитись і відкупитися від певних чеченських командирів, які за гроші погодилися припинити війну, то не відомо, чим би це все закінчилося. Ми пам'ятаємо слова російського генерала Лебедя після першої чеченської війни про те, що договір про її завершення врятував російську армію від ганебного програшу.

Я вважаю, що якраз цей острах перед кавказькими народами, саме через військових передається на росії на всі щаблі суспільства. Ми навіть у звичайному житті бачимо, що представники чеченської діаспори дуже багато собі дозволяють стосовно російських правоохоронців і залишаються безкарними.

Тобто коли нас лякають чеченськими батальйонами, то це передусім проєкція їхнього страху?

Ваша правда. Вони їх дуже бояться. Вони це через себе транслюють на нас і думають, що ми так само будемо їх боятися.

А на чому тоді базуються рейтинги, відповідно до яких, російську армію завжди ставили на 2 місце у світі?

Тут треба таки віддати належне росії загалом та її армії зокрема, адже вони неперевершені в тому, що стосується пропаганди та інформаційно-психологічних операцій. Вони вміють показати те, чого насправді не існує, але показати так, що всі повірять і будуть в захопленні.

Ця радянська агітаційно-пропагандистська машина на росії залишилася і вони її довели до досконалості. Водночас вони самі залишилися в дурнях від своєї пропаганди й самі почали вірити в те, що показували.

Вся росія, яка є на екранах, знята в павільйонах. Це зовсім не те саме, що є в реальному житті.

Чи є на вашу думку в керівних ланках російської армії люди, які можуть таки заперечити путіну?

Треба розуміти, що військові, які щось розуміли, могли заперечувати, у яких було щось в голові, пішли з армії на початку 90-х. Залишились або ті, яких ніхто і нікуди не брав, або ті, кому було лінь щось робити. Ось вони зараз і досягли генеральських сходинок в російській армії. 

Весь вищий і офіцерський склад на росії пройшов таку негативну селекцію. В радянській армії був вислів: “Тупий, але відданий”, він зараз чудово демонструє керівний склад російської армії. Тобто він не може щось зрозуміти, зробити правильні висновки, але цілком відданий та лояльний до влади, робить те і так, як йому кажуть. Це ми можемо побачити на прикладі Дворнікова, якого Путін призначив новим командувачем війною в Україні. Той свою кар’єру збудував завдяки вдалому шлюбу. Йому допомагали служити, він потрапив в західну групу військ, потім - в Берлінську бригаду, і пішов далі. А запам'ятався він всьому світу як “сирійський м’ясник”, в якого вся військова і воєнна думка звелась до того, щоб провести килимові бомбардування і винищити всіх та все повністю.

Це роблять тоді, коли відчувають вседозволеність.

Безкарність, безвідповідальність, відсутність побоювань і втрата здорового глузду. Саме це їм і притаманне. 

Коли росіяни з гордістю кажуть, що їх військові керівники пройшли випробування бойовими діями, то ми розуміємо, що насправді це досвід боротьби з мирним населенням та напіввійськовими формуваннями, в яких не було серйозної зброї, засобів ППО. Тому те, що вони зустріли в Україні, так їх приголомшило і ми маємо таку ситуацію як зараз. Вони були до цього не готові та не були нездатні щось протиставити.

Але, на жаль, вони перебудовуються і ми вже бачимо, що росіяни змінили своє ставлення до цих бойових дій.

Тобто ілюзій, що все закінчиться за тиждень-два немає?

На жаль, ні. Тут треба розуміти росію. Їхня підсвідома на ментальному рівні ненависть до всього українського проявляється всюди. І зараз вона перейшла у відкриту форму. Вони не заспокояться, до того часу, поки хоч щось буде нагадувати про незалежну Україну і про те, що ми можемо існувати окремо та обирати свій власний шлях. Це для них неприйнятно.

Наскільки Росію можна зупинити економічними санкціями?

Я думаю, як тільки на росії почнуться голодні бунти, тоді це дасть свої результати. Тільки через шлунок. 

Дуже важко передати той настрій і те ставлення до навколишнього світу, який панує в рф. Це на рівні чогось ірраціонального. Я завжди це намагаюсь порівняти з якоюсь сектою, де є лідер і в нього безоглядна віра. Так, вони розуміють, що погано живуть, що влада не працює, але як тільки лунає: “це ж путін”, тоді все, тут ти стаєш ворогом. Адже путін - це святе, без нього вони б не встали з колін. 

Сліпа віра та поклоніння. Це єдине, за допомогою чого можна управляти цією територією. Високий рівень життя, правова держава, - вони не знають, що це і це їм не цікаво.

Повернімось до України. Про українську армію вже сказано багато, але давайте якось порівняємо її шлях від здобуття незалежності до сьогодні з армією ворога.

Незалежність ми розпочали з радянськими офіцерами, генералами, статутами і до 2000-х років ми рухались десь так само, як і росія. Щось продавали, щось втрачали, щось “окозамилювали”, виросло ціле покоління офіцерів та генералів, які зробили свої кар'єри на тому, що нічого не робили, а лише демонстрували. І саме це нам вилізло боком у 2014 році. 

Після того дуже багато військового керівництва старої формації пішло з військ і армія перетворилась на, так би мовити “народну армію”, зовсім не таку, яка була описана в статутах совка. В Українську армію прийшло дуже багато креативної молоді, яка раніше уникала збройних сил сприймаючи її як не найбільш інтелектуальний інститут. Тут прийшло розуміння, що армія - це інструмент, який має захищати батьківщину. Їм вдалося переломити сприйняття армії та привнести багато корисного в наші збройні сили. Пішли дуже позитивні процеси. Армія почала змінюватися і саме на цьому ми вистояли у 2014-15 роках.

На жаль, потім стався якийсь “відкат”, до армії повернулися багато офіцерів, які пройшли радянські шляхи служби. І цю креативну молодь здебільшого повільно видавили зі збройних сил. І ми почали забувати, що ЗСУ - це необхідний інститут. І суспільство почало теж змінюватися не в кращий бік. До прикладу, всі пам'ятають скандали, коли учасників бойових дій висаджували з транспорту тощо.

Зараз ми знову прийшли до того, що повернулась наша енергія у збройні сили. В чому наша сила? У нас зараз в армію прийшли зрілі чоловіки, а не молодняк, як на росії. Прийшли люди, які розуміють, що радянське гасло “треба померти за державу”, є неправильним - за державу треба вбивати. А “подвиг померти” - це завжди прикриття життями чиїхось промахів та недолугого планування. І життя однієї людини в більшості випадків прикриває промахи іншої. Ми від цього, на щастя, відійшли. 

Також варто зауважити про дуже потужну підготовку та моральний дух нашої середньої командної ланки - сержанти. Радянська армія і російська армія цю ланку втратили і наздогнати не можуть. Ми в цьому плані надаємо приклад всім іншим світовим державам і маємо, що їх навчити.

І другий момент. Зараз наші генерали, можливо, і навчались на радянських статутах, але вони мають реальний досвід бойових дій 2014-2015 років на рівні командира батальйону чи бригади. Вони розуміють, як працює сучасна армія, її взаємодія, логістика, зв’язок. Саме все це і забезпечує нам успіх.

Розмовляв Андрій Маринюк
 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ