Слухай онлайн
Історія

"Випалена земля": як НКВД та червоноармійці знищували Хрещатик

Довоєнний Хрещатик, оспіваний поетами і письменниками, зі своїм духом, легендами і знаковими місцями, у вересні 1941–го протягом тижня перетворився на руїни, поховавши під уламками будинків кілька тисяч мирних мешканців.

Це була цілеспрямована акція, організована «своїми», як наочна ілюстрація до проголошеної Сталіним тактики «випаленої землі». Акція, про яку десятки років вважали за краще не згадувати.

"Архіви" НКВД

Хрещатик і його історія одним розчерком пера були приречені на загибель задовго до приходу німців. Ще влітку почалася масштабна операція з мінування в центрі міста житлових будинків та адміністративних споруд, які, за передбаченням радянського керівництва, могли бути зайняті німцями. Підвали будинків заповнювали вибухівкою, а на горищах розкидали пляшки, заповнені «коктейлем Молотова». Для того щоб відволікти увагу мешканців будинків, пускали чутки, що в ящиках, які НКВД ховає у підвалах, зберігаються їхні архіви.

Залишки барикад на Хрещатику. Фото 21 вересня 1941 року (фото: http://photohistory.kiev.ua)

Разом iз НКВД мінування проводили і частини Червоної армії. Збереглася доповідна записка начальника інженерної служби штабу оборони Києва майора Чукарєва:

«На інженерний відділ штабу оборони міста Києва інженерним відділом 37 армії (командувач — генерал Андрій Власов) було покладено завдання замінувати найважливіші об’єкти міста, які супротивник може використати у своїх цілях. Цю роботу було виконано в масштабах, дозволених становищем того часу».

Мінували навіть будівлі, де розміщувалися органи радянської влади: раднарком, Верховну Раду, ЦК КП(б)У, штаб КОВО (вул. Банківська, 11), НКВД (вул. Володимирська, 33,). Саме радянською вибухівкою кількома тижнями пізніше був знищений унікальний Успенський собор Києво–Печерської лаври (хоча досі історики не дійшли висновку, хто ж здійснив сам вибух — німці чи підпільники, які хотіли підірвати німецьке командування, що за дві години до того проводило екскурсію Лаврою для президента Словаччини Тіссо. Але те, що замінований він був саме радянськими військами, — факт, до якого схиляються більшість дослідників). Така ж доля могла чекати й іще одну святиню — Софійський собор, але його дивом урятував директор Софійського заповідника Олекса Повстенко, запевнивши мінерів, які приїхали з вибухівкою, що в храмі немає підвалів.

Коли німці вступили до Ки­єва, його центр був ущерть нашпигований вибухівкою. Від­ступаючи, радянські війська зруйнували електростанцію, водогін, залізничні колії, мости через Дніпро. Останній, ланцюговий, міст, який був названий ім’ям першого голови Раднаркому УРСР Євгенії Бош, було підірвано тоді, коли на ньому ще перебували колони радянських військ, які відступали. Очевидці згадують, як із грудами бетону та заліза у Дніпро летіли скривавлені людські тіла, коні, техніка.

Вояки Вермахту переправляються через Дніпро поруч із мостом ім. Євгенії Бош, зруйнованим радянськими військами під час відступу. Жовтень 1941 року. (фото:https://www.istpravda.com.ua)

Хрещатик у вогні

Німці знали про замінування міста, але вони не могли уявити, яких масштабів сягне це лихо. Невідомий штабний офіцер 29–го армійського полку записав у своєму щоденнику перші враження про Київ:

«Населення розгублено стоїть на вулицях. Воно ще не знає, як йому поводитися... Коли ми під’їхали до натовпу, з нього вийшов, збуджено жестикулюючи, чоловік... Він хотів показати нам дорогу до готелю «Континенталь», де мав розміститися наш штаб. Коли ми прибули туди... сусіди сказали нам, що большевики перед відступом замінували цей будинок, і попередили нас, щоб ми до цього готелю не вселялися...».

Самим же киянам, у підвалах будинків яких були ці порохові бочки, лишалося сподіватися на диво.

Але дива не сталося. 24 вересня близько 16.00 потужний вибух зруйнував будівлю колишнього кінотеатру «Люкс» — творіння архітектора Городецького. Слідом за ним у повітря злетіли споруди поштамту, Радіотеатру, «Гранд–готелю», біржі, кількох особняків (серед яких був і зведений у мавританському стилі будинок Зайцева), «Гіппо–Палас». Було підірвано і будинок Гінзбурга — за іронією долі, там була одна зi штаб–квартир керівника київського підпілля НКВД Івана Кудрі, який і керував операцією.

В результаті вибухів тисячі мешканців Києва залишилися без даху над головою. (фото: http://prosvit.in.ua)

Німці кинулися гасити пожежу. Оскільки водогін було зруйновано, воду подавали з Дніпра. Щоб шланги дісталися місця пожежі, їх спеціально доправляли літаками з Любліна. Однак, коли насоси почали качати воду, підпільники перерізали гумові рукави, унеможлививши рятунок. Щоб локалізувати вогонь, німці підривали будинки на сусідніх вулицях. Пожежа тривала тиждень, і тиждень ті, хто встиг врятуватися, провели просто неба, спо­стерігаючи вогненні заграви. Детальні подробиці цієї трагедії описані в книзі «Кияни. Війна. Німці» відомого історика і києвознавця Дмитра Малакова, який сам був очевидцем тих подій.

Дослухаючись до пущеного поголосу, ніби щойно буде ввімкнено електрику, як усе місто вибухне, німецькі сапери терміново заходилися розміновувати деякі об’єкти. Так було врятовано оперний театр, музей Леніна — колишнє приміщення Центральної Ради (нині — Будинок учителя), урядові будинки. Витягнувши з будинку музею Леніна до 3 тонн тротилу разом із радіокерованими пристроями, німці виставили свою здобич на прилюдний огляд, наголошуючи на підступності більшовиків, котрі замінували навіть власну святиню.

Німці виносять вибухівку з підвалів Будинку вчителя (тоді - Музею Леніна). (фото: https://borisfen70.livejournal.com)

"Тримай злодія"

6 листопада 1943 року Київ було визволено від німців. А вже 8 листопада в газеті «Правда» з’явився репортаж, підписаний іменем Якова Макарченка, де вся відповідальність за вибухи перекладалася на плечі німців.

«Захватив Киев, немцы начали методически умерщвлять его. Сначала был разрушен Крещатик — один из самих красивейших и благоустроенных проспектов столицы Украины... Чтобы оправдать свои черные дела, немецкие власти пошли на хитрую и подлую провокацию: все, что ни поднималось силой взрыва на воздух, приписывалось партизанам. Немцы взорвали мосты, дома, водопровод, культурные учреждения», — писалося в газеті.

Про цей «злочин» фашистів розповідали і кадри кінохроніки, яку повсюдно крутили з метою пропаганди. От тільки кадри, які видавалися за радянські, насправді були зняті самими німцями у вересні 1941–го. А «Вечірній Київ», згадує Малаков, «дописався до того, що нацисти восени (перед наступом на лівий берег Дніпра!) перед собою підірвали Ланцюговий міст». Свідки ж трагедії, які залишилися серед живих, навіть не намагалися спростувати брехню — це могло коштувати життя. Пізніше про це воліли не згадувати.

Німці намагалися обмежити прохід біля зруйнованих вибухами будинків. (фото: http://photohistory.kiev.ua)

Легенди Хрещатика

Хрещатик iз початку ХХ століття став своєрідним «законодавцем мод», не лише торговим, а й культурним центром: тут одними з перших з’явилися водопровід, каналізація, газ, електрика, з 1892 року була прокладена перша в царській Росії лінія електричного трамвая. Для його розбудови запрошували найкращих архітекторiв того часу: Городецького, Мінкуса, Троупянського. Квартал нинішнього Пасажу, створений у 1913—1914 роках петербурзьким архітектором Андреєвим у дусі сучасного тоді ампіру, сучасники називали «Київським Парижем».

Кожен будинок тут мав свою історію і свою легенду. Тут писав вірші Тарас Шевченко, виступали Шаляпін і Вертинський, тут було збудовано перший стаціонарний кінотеатр «Люкс» (на розі Хрещатика і Прорізної — саме цей будинок першим злетів у повітря). На місці нинішнього готелю «Україна» гордо височів «Будинок Гінзбурга» — перший столичний «хмарочос» на дванадцять поверхів із ліфтами та телефонним зв’язком. На місці Консерваторії був готель «Континенталь», де зупинялися заїжджі знаменитості, а поряд (де зараз кінотеатр «Україна») — найбільший у Європі цирк Крутікова, або «Гіппо Палас», який гетьман Павло Скоропадський свого часу обрав для інавгурації.

У 30–ті роки, коли в столиці відбувалося масове нищення унікальних храмів та інших культових споруд, Хрещатик практично не постраждав — тут переважали світські, а не духовні заклади. У період iз 1936 по1941 роки відбулася масштабна реконструкція: трамвайні рейки розібрали, проїжджу частину заасфальтували, а по вулиці пустили тролейбус. Саме тоді на Хрещатику з’явився Центральний універмаг. По обидва боки вулиці висадили дерева й встановили ліхтарі. Хрещатик перетворився на окрасу Києва, де зосередилися адміністративні установи, найкращі готелі Києва, магазини, театри й кінотеатри. Усе це було знищено протягом кількох тижнів у вересні 1941-го.

Джерело: УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");