У 1951 році співробітникам МГБ УРСР вдалося отримати свідчення, що англійська розвідка та Закордонні частини ОУН проявляють значний інтерес до протиповітряних й наземних оборонних споруд Одеського морського порту. Відповідно, УМВД Одеської області у 1951-1952 роках здійснювало заходи з виявлення осіб, які прибули сюди із Західноукраїнських земель в порядку переселення й оргнабору, а також з організації агентурної розробки виявлених осіб, які підозрювалися у належності до іноземних розвідок, або українського націоналістичного підпілля. Про це у своїй статті спеціально для ГалІнфо розповідає кандидат історичних наук – Юрій Щур.
Зважаючи на вищевикладене, були підготовлені вказівки 2 Головного Управління МДБ СРСР від 19 серпня 1951 року №2/Н/70419, в яких увага концентрувалася навколо проблеми забезпечення порту. Для виявлення членів ОУН й агентури іноземних розвідок серед переселенців й активізації розробки цих осіб були організовані маршрутні поїздки в Одеську область агентури УМГБ Західних областей «Ярославу», «Гайворону» та «Обережному».
Загалом, серед значної кількості «західняків» у Одесі саме у порту було виявлено 68 осіб, серед них 4 репатріанти з американської та англійської зон окупації, 2 особи, які під час війни служили у німецькій армії й ряд осіб, яких підозрювали у належності до ОУН. Серед таких, що найбільше привертали увагу органів держбезпеки був і Леонід Мельник, 1920 р.н., уродженець Рівненської області, студент 2-го курсу Одеського інституту борошномельної промисловості. За агентурними даними, до 1944 року був у боївці, яка діяла на території Рівненської області. Потім залишив боївку, перебував на нелегальному становищі. За допомогою батька роздобув фіктивні документи й виїхав до Луцька, де закінчив середню школу. У 1950 році переїхав до Одеси, де вступив до інституту. У жовтні 1951 року до нього під виглядом учасника підпілля ОУН був направлений агент УМГБ Рівненської області «Ярослав».
У бесіді з агентом Мельник розповів, що знає про боротьбу ОУН й знаходиться у такому ж становищі, що й «Ярослав». Разом із тим, від конкретної розмови утримався. У січні 1952 року працюючий по справі агент «Груцко» повідомив, що Мельник має намір під час канікул влаштуватися на роботу в Одеський порт. Вжитими заходами на роботу в порт він не був допущений.
Звернули увагу співробітники МГБ і на той факт, що Мельник, продовжуючи навчання в інституті, влаштувався на роботу нічним сторожем на канатний завод, поруч із яким знаходилися зенітні батареї протиповітряної оборони Одеси.
Також агентура повідомляла, що у порту має намір влаштуватися на роботу підозрюваний у зв’язках з ОУН Роман Пашкевич, 1928 р.н., уродженець села Новосілки Здолбунівського району Рівненської області, студент 3 курсу філологічного факультету Одеського держуніверситету. Агентура доповідала, що він має націоналістичні настрої, серед студентів розповідає про українських націоналістів. Його щільно опрацьовували агенти «Вікторов» й «Зелений». Останньому в розмові він розповідав про структуру й завдання ОУН.
Відмічалося, що Пашкевич веде підозрілий спосіб життя, часто відсутній у гуртожитку, періодично у нічний час відвідує вокзал, листи отримує з позначкою «до запитання».
Як повідомляв агент «Вікторов», до Пашкевича із Західної України приїжджали підозрілі особи, одна з яких нібито має схожість з членом Проводу ОУН «Лемішем» (Василем Куком), а друга – з його зв’язковою «Оксаною» (Уляна Крюченко, дружина Кука).
За агентурними даним, Пашкевич підтримував зв'язок з приїхавши у 1951 році з Ужгороду студентом 4 курсу філфаку Одеського держуніверситету В. Гурником, який цікавився іноземними кораблями й зустрічався з іноземними моряками.
У самому порту УМГБ виявило й взяло в агентурну розробку вантажника Івана Івашківа, 1927 р.н., уродженця села Теляче (з 1964 року - Мирне) Підгаєцького району Тернопільської області. У 1942 році він був вивезений до Німеччини, де знаходився до звільнення радянськими військами. У 1945-1951 роках служив у армії, після чого по оргнабору прибув до Одеси для роботи в порту.
Його батьків та сестру у 1950 році виселили до Хабаровського краю як «бандпособників». Ще одна сестра мала зв’язки з підпіллям ОУН, а у 1947 році перейшла на нелегальне становище. Агентура інформувала, що Івашків неодноразово погрожував помститися односельчанам, які були причетні до виселення його родини.
Також у зв’язках з ОУН підозрювався Йосип Дзик, 1923 р.н., уродженець селища Стара Сіль Старосамбірського району Львівської області, проживав у сільській місцевості в Одеській області. У 1942 році був вивезений до Німеччини, де після війни до 1948 року знаходився у таборах «Ді-Пі» (переміщених осіб) у французькій зоні окупації Німеччини. У листопаді 1948 року по вербовці виїхав до Венесуели, звідки 1950 року за сприяння радянського консульства репатрійований до СРСР. У 1951 році прибув з Дрогобицької області в Одеську.
За повідомленням агентури, зокрема «Морського» й «Андрєєва», у колгоспі Дзик не працював, вів себе по-антирадянськи. Висловлював намір переїхати до Одеси й влаштуватися у порт. Разом із тим, Дзик говорив «Андрєєву» про намір втекти за кордон за допомоги оунівців. Для активізації розробки Дзика підбирали кваліфіковану агентуру із Західної України.
Звернули увагу співробітники УМГБ і на Михайла Сушинського, 1918 р.н., уродженця Дрогобицької області, який працював електриком електростанції Військморськбуду №9, проживав у Одесі. За матеріалами УМГБ, у 1940 році він виїхав до Польщі, а пізніше – до Німеччини, де приєднався до ОУН й був пов’язаний з її керівниками.
У 1941 році, після початку німецько-радянської війни, прибув до Дрогобицької області, де перебував до німецького відступу. Наприкінці війни, за невідомих для МГБ обставин, Сушинський опинився у Червоній армії. Після демобілізації він прибув до Дрогобицької області, де підтримував зв’язки з підпіллям ОУН.
1951 року за оргнабором прибув до Одеси. За повідомленням агентів «Ася» й «Костя» Сушинський мав націоналістичні настрої, слухав радіопередачі на польській мові тощо. Одного разу намагався схилити «Асю» до проведення націоналістичної діяльності. Крім того, було встановлено, що Сушинський виїжджав у райони Одеської та Сталінської (Донецької) областей, де мав зустрічі з переселенцями із Західної України. Співробітники держбезпеки готували заходи з підстави до Сушинського досвідченого агента з числа колишніх учасників підпілля ОУН. Крім того, вжито заходів щодо його переведення з Військморськбуду на іншу роботу.
На перспективу співробітники УМГБ Одеської області вживали заходів до активізації розробки осіб, яких підозрювали у належності до ОУН, що прибули до Одеси у порядку переселення, на навчання та за оргнабором для роботи в промисловості із Західної України. Продовжувався підбір в управліннях МГБ Західних областей агентури з числа студентської молоді й колишніх учасників ОУН для використання в Одесі.
Радянські органи державної безпеки надто серйозно ставилися до проблеми українського визвольного руху, щоби легковажити діяльністю ОУН, як реальною так і потенційною. Відповідно, навіть найменший чин намагалися придушити у зародку. Але це їм вдавалося не завжди.
Юрій Щур, кандидат історичних наук (м. Запоріжжя)
