28 липня 1989 року у Звенигороді знайшли берестяну грамоту з добре збереженим текстом. Завдяки їй ми маємо зразок мови та письма XII ст.
Про це йдеться у повідомленні на сторінці Історико-культурного заповідника "Древній Звенигород" у Фейсбуці.
Текст на грамоті - лист вдови одного купця до його партнера. Йшлося про те, що цей партнер заборгував гроші і тепер має їх повернути дружині покійного.
Нагадаємо, саме зі Звенигорода походять три найдавніші документи архівного фонду України - берестяні грамоти.
На сторінці заповідника опублікували спогади багаторічної дослідниці Звенигорода, доктора наук Віри Гупало про день, коли було знайдено саме цю грамоту.
Віра Гупало:
Звенигород. 28 липня 1989 рік. Це був звичайний день – один з багатьох подібних до себе експедиційних буднів. Вже, як мить, пробігли півтора місяці роботи на північно-східному пригороді колишнього княжого міста. У попередні польові сезони поступово розкривались нові квадрати в межах досліджуваної ділянки, наближаючись до русла р. Білка. На 1989 р. покладалися особливі надії, пов’язані з проектом будівництва (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР) павільйону над розкритою частиною кварталу цього пригорода. Тому усю увагу зосереджено на розчистці дерев’яних конструкцій аж до материка з наступним маркуванням балок та прийняттям подальших заходів для консервації деревини.
…Після кількаденних дощів, коли рештки зрубів потопали у воді й годі було ввійти до розкопу, нарешті випогодилося. 28 липня все було як завжди: над розкопом здіймався гомін веселого різноголосся школярів та студентів. В експедиції працювали учні й вчителі СШ № 4 м. Львова та історики-практиканти Київського педінституту. Для усіх це був незабутній досвід, оскільки саме цей дослідницький сезон виявився дуже багатий на різноманітні знахідки. Останнє кожного окриляло надією знайти якусь надзвичайну річ. Хоча, правду кажучи, кожна знахідка на розкопі була унікальною, особливо вироби з дерева майже тисячолітньої давності!
…І це трапилося! Відкриття! Спочатку якось буденно! Непомітно! Неусвідомлено! Серед значної кількості предметів, на які була багатою невеличка господарська споруда № 32, у ще вогкому торфовому ґрунті лежав маленький сувій березової кори. Зауважив його Славік – молодий вчитель львівської СШ № 4 Мирослав Степанович Ших. Сидячи навпочіпки, він легко ножем очищав налиплі грудки масної землі. Десь на підсвідомому рівні він зрозумів, що слід змити ґрунт водою. І лише опісля, побачивши якісь витиснені борозни, що проглядалися з самого краєчку, покликав Сашка Овчіннікова – лаборанта експедиції, емоційного, ерудованого та дуже талановитого юнака. І тут почалося!!! Заметушився увесь розкоп! На бересті з внутрішнього боку проглядалися букви – письмена! Це ж грамота! Перша! Потім було все решта – ретельне й делікатне очищення, перше забезпечення від знищення, розгортання сувою і перші гарячкові спроби прочитання послання,що дійшло крізь віки. Ємоції були… - слова їх не можуть передати, які б красномовні вирази не підібрати.
Лише згодом прийшло розуміння того, чим було це відкриття. Звенигород дав нам перший цілісний текст повного листа, написаний живою мовою на місцевому південно- (чи південно-західному) руському діалекті, яким послуговувались у Галицькій Русі. Ця «берестяна грамота» розвінчала міф про окремішність Новгородської берестяної епістолярної спадщини й продемонструвала мовні відмінності в окремих регіонах Русі. Потім були й інші знахідки, що містили написи, прокреслені рисунки. Усі разом узяті, вони задекларували високий рівень грамотності різних соціальних верств княжого Звенигорода.
