8 липня 1709 року битва під Полтавою між арміями Карла ХІІ та Петра І у ході Північної війни.
Під час наступу шведського короля на Москву через Харків та Курськ основні сили Швеції та Московського царства зійшлися у битві біля Полтави, розташованої на перехресті важливих шляхів. Українці воювали по обидві сторони барикад.
Петро І мав суттєву перевагу в живій силі (60 тисяч проти 25-30-и), а особливо – в гарматах (102 проти 4-х). Однак, попри цілковиту поразку шведів, події бою розвивалися не настільки однозначно.
Баталія почалася з наступу шведів о 4-ій ранку, вони навіть захопили два ворожих редути, однак саме шквальний гарматний вогонь змінив ситуацію на користь Московії.
Після перегрупування сил і гарматної стрілянини, о 9-й годині війська знову рушили назустріч один одному. Шведи мужньо наступали, попри неймовірні втрати від картечного вогню. Потужний удар по центру російських позицій ледь не завершився проривом, доля битви повисла на волосині. Ситуацію врятував контрудар 2-го батальйону новгородців, в якому брав участь особисто Петро І. Водночас росіяни нанесли потужні флангові удари, а після поранення Карла ХІІ (він втратив свідомість і гвардійці винесли з поля бою закривавлене тіло короля) у рядах шведів почалося замішання. Відтак росіянам вдалося зім’яти центр армії супротивника, де перебувала найбільш загартована в походах піхота, і шведи почали загальний відступ, який невдовзі перетворився у панічну втечу.
Втрати шведів становили близько 10 тисяч чоловік, у росіян – 4,5 тисячі.
Протягом наступного тижня росіянами були нещадно винищені кілька тисяч мазепинців. Їх колесували, вішали, їм рубали ноги, руки, голови. А покалічені тіла виставляли на привселюдний огляд для залякування народу. За підрахунками хроніста Петра І Петра Крекшина, в Україні за період з листопада 1708-го по липень 1709-го «изменников до тридцати тысяч порублено».
Для України наслідком катастрофи під Полтавою стала московська військова окупація і максимальне обмеження автономних прав Гетьманщини.
