29 лютого 1768 року у місті Бар на Поділлі польські магнати, невдоволені політикою короля Станіслава Понятовського, створили політичну конфедерацію, що виступила за відновлення привілеїв римо-католицької шляхти і проти «вічного миру» між Російською імперією та Річчю Посполитою
На середину XVIII століття Річ Посполита втратила статус великої європейської держави, перетворившись на слабку країну, нездатну захистити власні кордони і вести самостійну політику. Ситуація для Польщі стала ще більш катастрофічною під час Семилітньої війни 1756-63 років, коли її територію фактично безконтрольно використовувала Росія для ведення бойових дій, що перетворило Річ Посполиту на васала Російської імперії - в 1764 році на польський престол було посаджено Станіслава Понятовського, фаворита імператриці Катерини II.
У перші роки свого правління Понятовський почав формувати польську дипломатичну службу, спробував обмежити владу гетьманів і скарбників, запровадив лицарську відзнаку за вірну службу королю, що забезпечило йому певну підтримку серед дрібної шляхти. Успішні реформи Понятовського викликали незадоволення Катерини II, яка вбачала в них небезпеку втрати впливу на Польщу, і коли король вирішив змінити конституцію, прагнучи ліквідувати принцип одноголосного прийняття рішень, Росія під приводом боротьби за релігійну віротерпимість змусила в 1767 році внести в конституцію положення про рівність прав католиків й представників інших конфесій.
Незгодні з цим рішенням польські дворяни через загрозу арешту виїхали на Поділля, де за ініціативою варецького старости Юзефа Пуласького, його трьох синів і краківського єпископа Каетана Солтика 29 лютого 1768 року зібрались у місті Бар (нині - Вінницька область) і створили об'єднання, яке, не згадуючи у своєму маніфесті прямо короля Станіслава Понятовського, виступило проти зрівняння у правах протестантів, православних та католиків і «вічного миру» 1686 року між Російською імперією та Річчю Посполитою.
Збройні загони Барської конфедерації почали чинити розправи на уніатськими і православними священниками, розорювали храми і монастирі, переслідувати мирне некатолицьке населення. 27 березня 1768 року Понятовський звернувся до Росії з проханням надати військову допомогу для придушення заколотників і у червні місто Бар було взяте росіянами під командою генерала Петра Кречетнікова разом із вірною Понятовському коронною армією Франциска Браницького.
Тим часом на Черкащині почалось антипольське повстання під проводом Максима Залізняка, яке було придущене російськими військами, котрі до кінця червня зайняли все Поділля. Опинившись у скрутному становищі, Барська конфедерація, яку підтримали католицькі конфедерації у Великій і Малій Польщі та Великому Литовському князівстві, звернулась по допомогу до Османської імперії, що привело у жовтні 1768 року до початку Російсько-турецької війни.
Після поразки конфедератів у 1769 році в ряді битв на території сучасних Західної Білорусі та України рада Барської конфедерації була перенесена в угорський Пряшів (нині - Словаччина), де після смерті Юзефа Пуласького її очолив його старший син Казимир. За його ініціативою 13 жовтня було прийняте рішення про зміщення Понятовського з престолу і здійснені спроби дипломатичними каналами допомогтись підтримки європейських держав. На численні заклики про допомогу відповіла лише Франція, яка надіслала на підтримку Барської конфедерації групу офіцерів на чолі з генералом Шарлем Дюмурьє.
Сформований ним загін був розбитий у травні 1771 року в битві під Лянцкороною (за 30 км від Кракова) армією Олександра Суворова, який 23 вересня у битві при Столовичах (поблизу сучасного Бреста, Білорусь) завдав поразки останній надії конфедератів - польсько-литовській армії великого гетьмана литовського Міхала Огінського. Після цього генерал Суворов і коронний гетьман Браницький взяли в облогу Краків, який капітулював 26 квітня 1772 року після трьох місяців протистояння.
Війна Барської конфедерації прискорила перший поділ Польщі, який був таємно узгоджений у лютому 1772 року Росією, Австрією та Прусією - 5 серпня армії трьох країн зайняли визначені міждержавною угодою території і у вересні домоглись затвердження анексій польським сеймом і королем Станіславом Понятовським, які відмовились від претензій на окуповані території.
