29 серпня 1883 року у Мелітополі (тепер- Запорізька область) народився Дмитро Донцов - публіцист, політичний діяч, ідеолог українського націоналізму, одна з найяскравіших і найсуперечливіших постатей української політичної думки ХХ ст.
Про це повідомляє Укрінформ.
Як сам зізнавався, українцем його зробили твори Гоголя, Шевченка, Куліша, Стороженка.
Освіту здобував у Петербурзькому і Віденському університетах. Двічі піддавався арешту. У 1913 році під час виступу на другому всестудентському з’їзді у Львові окреслив програму побудови Української незалежної держави.
В 1914-1918 роках – голова й активний член Союзу Визволення України. В період Гетьманату Донцов – блискучий і переконливий оратор – очолював Українське телеграфне агентство (нині - Укрінформ). В 1919-1921 роках – керівник Українського пресового бюро в Берліні. З 1922 року перебував у Львові, де став засновником Української партії національної роботи, керував двотижневиком «Заграва» та редакцією «Літературно-наукового вісника».
З 1939 року жив у еміграції (Німеччина, Чехо-Словаччина, Франція). Після війни оселився в Канаді, де викладав українську літературу в Монреальському університеті.
Донцов – автор багатьох публіцистичних праць, в яких обґрунтував необхідність політичної незалежності України і розробив ідейні основи українського націоналізму. Серед найважливіших праць Донцова – «Модерне москвофільство», «З приводу однієї єресі», «Історія розвитку української державницької ідеї», «Націоналізм», «Де шукати українських традицій» тощо. Погляди Донцова еволюціонували від соціалізму до беззастережного його заперечення, від войовничого матеріалізму до ортодоксального християнства. Він послідовно обстоював ідею державної самостійності України та її духовно-культурної орієнтації на Захід.
Радикалізм, акцентована безкомпромісність позицій й пристрасність стилю роблять постать Донцова контроверсійною та неоднозначною, «рівнозначно звеличуваною і засуджуваною» і досі.
