Слухай онлайн
Історія

День в історії - 90 років тому народився дисидент Іван Дзюба

26 липня 1931 р. в с. Миколаївка, Волноваського району Донецької області народився Іван Дзюба - український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАН України, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України.

Про це пише Укрінформ.

Закінчив Донецький педагогічний інститут, а згодом – аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка. З 1959 року член Спілки письменників України. Деякий час працював у Держлітвидаві (пізніше – видавництво «Дніпро»), завідував відділом критики в журналі «Вітчизна» . У 1963-1964 pp. кілька разів був звільнений з роботи «за ідеологічні помилки».

Іван Дзюба був серед тих, хто у 1965 році на прем’єрі «Тіней забутих предків» вийшов на сцену кінотеатру «Україна», протестуючи проти репресій щодо української інтелігенції. В той рік Дзюба написав свій чи не найвідоміший твір – «Інтернаціоналізм чи русифікація?», що став викликом тоталітарній системі. Його було перекладено англійською, італійською, французькою, російською, китайською мовами, та взято на озброєння дисидентським рухом.

Цікаво, що Іван Михайлович особисто надіслав свою роботу до керівництва УРСР, сподіваючись, що буде переглянута національно-культурна політика радянської влади в Україні. Проте арешти тільки посилювались. У цей час було засуджено соратників Дзюби – Стуса, Сверстюка, Світличного, Ігоря та Ірину Калинців. Виключили зі Спілки письменників України та заарештували й самого Дзюбу. За рік його звільнили, але кілька років він перебував під офіційним наглядом і був позбавлений права писати й виступати за фахом.

Восени 1989 року Дзюба був одним зі співзасновників Народного Руху України. З 1991-го – головний редактор журналу «Сучасність», згодом – голова редакційної ради.

В листопаді 1992 року став другим міністром культури незалежної України (до 1994). У 1999-2005 роках очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України.

Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Є автором багатьох книг і близько 400 наукових праць. Редактор 10-томної серії «Україна. Антологія пам’яток державотворення X-XX ст.», упорядник її 5-го тому. Автор сценаріїв фільмів «Василь Симоненко», «Українці. Надія», співавтор сценаріїв ряду фільмів про Тараса Шевченка. Герой України, кавалер Ордена Свобода, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, лауреат міжнародних премій Фундації родини Антоновичів та Фундації Івана Багряного. Лауреат літературної недержавної премії Олександра Білецького та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ