7 листопада 1917 року у Петрограді більшовики на чолі з Владіміром Лєніним (Ульяновим) здійснили збройний переворот і захопили владу. Із цієї події розпочалося становлення комуністичного тоталітарного режиму.
“Жовтневий переворот” від початку був нелегітимним та протизаконним, проте упродовж всього часу існуваннякомуністична державна історіографія і пропаганда намагалася його легітимізувати і надати йому значення революції.
Захопивши владу в Петрограді, Лєнін та його соратники розпочали боротьбу за контроль над Україною. Їхньою суперницею була Центральна Рада, найорганізованіша на той момент сила, що мала високий авторитет у суспільстві й відкрито виступила проти незаконної узурпації більшовиками влади в Росії. Щоб компрометувати Українську Центральну Раду в очах населення та військ на фронті, більшовики звинувачували її в “контрреволюційності” та “буржуазності”, а також використовували апробований у Росії набір популістських гасел: про мир, землю, фабрики й заводи.
В Україні більшовики не мали суттєвої підтримки, тож їхні спроби перебрати владу в Києві були провальними. Слабкість позицій більшовиків продемонстрували також вибори до Всеросійських установчих зборів, які відбулися у листопаді 1917 року. За них в Україні віддали голоси лише 10% громадян – у 2,5 рази менше, ніж загалом у Росії. Соціалістичні політичні сили, що входили до Центральної Ради, набрали 77% голосів. Всеукраїнський з’їзд рад на початку грудня 1917 року висловив повну підтримку Центральній Раді й відмовився від переобрання її складу.
Після провальних “мирних” спроб захопити владу в Україні більшовики вирішили вдатися до відвертого силового протистояння з українською владою. Ширмою військової агресії більшовицької Росії проти України виступив маріонетковий уряд – Народний секретаріат. Його утворили на Всеукраїнському з'їзді рад, який відбувався у Харкові 24-25 грудня 1917 року. Бутафорний характер з’їзду у захопленому радянськими військами місті за участі в 10 раз меншої кількості депутатів, аніж у Всеукраїнському з’їзд рад у Києві, розуміли абсолютно усі сучасники. Декоративний український радянський уряд був зручним прикриттям для Раднаркому в Петрограді, бо відтепер агресія російських більшовиків трактувалась як внутрішній конфлікт між харківським Народним секретаріатом та київською Центральною Радою, тобто як громадянська війна в Україні.
Харківський уряд не мав жодної реальної влади на українській території. Усі рішення він приймав зі згоди Петрограда. Цей “уряд” відзначився репресивними діями щодо будь-якого прояву українства.
