12 листопада 1929 року у селі Витвиця на Івано-Франківщині народився Зеновій Красівський, громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольної боротьби, поет, член Української Гельсінської групи, крайовий провідник Організації Українських Націоналістів.
Народився у Витвиці на Івано-Франківщині. У 1947 році під час карально-репресивної операції «Захід» радянська влада його разом із батьками депортувала у Казахстан. Зеновій зумів втекти із заслання і долучитися до української національно-визвольної боротьби ОУН і УПА.
У 1949 році радянські спецслужби заарештували Красівського і засудили до 5 років ув’язнення та довічного заслання в ГУЛАГу. У 1953 році Красівського звільнили і вислали до Караганди, де жила його родина. Під час аварії на шахті отримав важку травму, після чого йому дозволили повернутися в Україну.
У 1957-62 роках Красівський навчався на філологічному факультеті Львівського університету. У 1964 році став одним із співзасновників підпільного Українського Національного Фронту, співавтором його програмних документів «Тактика УНС», редактором журналу «Воля і Батьківщина».
У 1967 році Зеновія разом з іншими членами УНС заарештували і засудили до тривалого терміну ув’язнення. За написання листів протесту та оголошення голодування з 1972 року Красівського запроторили до психіатричної лікарні Смоленська, пізніше – Львова і Бережниці.
Зеновій Красівський та Опанас Заливаха, 1960-ті роки
Після звільнення у 1978 році Зеновій знову активно включився в український правозахисний рух. У 1979-му став одним із співзасновників Української греко-католицької групи. У березні 1980 року його заарештували втретє і ув’язнили без суду. Звільнившись у 1985 році, Красівський брав участь у створенні нових суспільно-політичних рухів та політичних партій в Україні.
Від 1990 року очолював Провід ОУН. Автор збірок поезій «Месник», «Невольницькі плачі», поеми «Тріумф сатани», історичного роману «Байда» та ін.
«Мене арештовували в 1949-му, 58-му, 67-му, 80-му. Я відбував у критках, дурдомах, таборах, я сидів по карцерах, по бурах. А плакав хіба в «Невольницьких плачах». Я боявся хіба що розминутися з Честю! Я ніколи нікому не свідчив, я за всі терміни не написав своїм катам жодної заяви! Я був завжди й понині гордий з того, що я – український націоналіст!» – писав Зеновій Красівський.
Помер 20 вересня 1991 року в Моршині, де й похований.
