16 лютого 1829 року в селі Козарі (за іншими даними – в селі Церковна) на Івано-Франківщині народився Ісидор Іванович Шараневич– історик, археолог, педагог, дослідник Галичини на Волині.
Народився в сім’ї священика. Навчався в Бережанській гімназії, Віденському та Львівському університетах. Викладав у гімназіях Перемишля, Львова, Львівському університеті. Доктор філософії (1864).
Дослідник середньовічної історії Галичини та Волині. Автор близько 125 наукових праць, зокрема «Історії Галицько-Володимирської Руси від найдавніших часів до року 1453». Член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член товариства «Просвіта». Засновник музею галицько-української старовини при Ставропігійському інституту у Львові.
Один із піонерів української археології в Галичині. Як зазначає дослідниця Наталія Булик: «Незважаючи на певні помилки і неточності, Ісидору Шараневичу належить заслуга у дослідженні літописних міст (Галич, Звенигород), популяризації відкритих пам’яток, формуванні інтересу до археології серед студентства та залучення останніх до польової діяльності… Наукова значимість проведених робіт підсилюється його співпрацею з іншими науковими осередками, а перелік організацій, до яких був причетний Ісидор Шараневич, дає змогу твердити, що він стояв на європейському рівні тогочасної археології». Його праці і сьогодні не втратили свого значення.
Був двічі одружений, залишив п’ятеро дітей.
Помер 4 грудня 1901-го у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.
