13 вересня 1993 року, після десятиліть кривавого протистояння, у Вашингтоні прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін і голова виконкому Організації Визволення Палестини Ясер Арафат підписали Декларацію про принципи палестинської автономії, яка мала покласти край арабо-єврейському протистоянню у боротьбі за землі між рікою Іордан і Середземним морем, котрі обидва народи вважають своєю батьківщиною
Декларація передбачала виведення ізраїльських військ із сектору Газа і міста Єрихон на західному березі ріки Іордан і створення палестинської адміністрації, до якої переходить управління більшою частиною території Західного Берега.
Бої між воєнізованими угруповуваннями євреїв і палестинців почалися ще в 1920-х роках, коли обидві сторони намагалися утвердитись на підконтрольній Британії території. У конфлікті брали участь головним чином євреї-емігранти з Європи і Росії та місцеві араби. У травні 1948 року було проголошено створення Держави Ізраїль, і наступного дня п'ять сусідніх арабських держав - Трансіорданія (нині Іорданія), Єгипет, Сирія, Ірак та Ливан - оголосили їй війну, котра завершилась перемогою Ізраїлю і захопленням ним частини території, що після поділу Палестини в 1947 році визначалась ООН як арабська. В ході військових дій сотні тисяч арабів залишили батьківщину і переселились на західний берег ріки Іордан, що контролювася Іорданією, та в сектор Газа, контрольований Єгиптом.
На початку 1960-х років почали формуватись політичні організації арабів-палестинців, що проживали в діаспорі, котрі в 1964 році утворили Організацію Визволення Палестини (ОВП), що поставила за мету знищення Ізраїлю як держави в цілому і проголошення нової Палестинської держави.
Під час Шестиденної війни 1967 року Ізраїль захопив західний берег ріки Іордан, Східний Єрусалим, сектор Газа, Сінайський півострів та Голанські висоти і поставив умову, що ці території (крім Єрусалиму) будуть повернуті після визнання арабськими державами права на існування Ізраїлю. У 1979 році Сінайський півострів був переданий Єгипту після підписання окремого ізраїльсько-єгипетського договору. Всі решта територій Ізраїль оголосив тимчасово анексованими і з кінця 1970-х років почав інтенсивно заселяти єврейськими колоністами, що привело до багаточисельних конфліктів з палестинцями.
ОВП і її лідер Ясір Арафат, котрі після війни 1967 року були визнані світовою громадськістю символами палестинського національного руху, в 1970-х і 1980-х роках організували серію терористичних атак проти Ізраїлю як в самій країні, так і за її межами. В листопаді 1988 року Арафат проголосив створення в секторі Газа і на західному березі ріки Іордан Палестинської держави. Через місяць він відмовився від тероризму, як засобу боротьби, визнав право Ізраїлю на існування і почав шукати шляхи до організації переговорів з Ізраїлем.
Порозуміня було знайдене в 1992 році, коли до влади в Ізраїлі прийшла Партія праці на чолі з Іцхаком Рабіном. Новий прем'єр заморозив створеня єврейських поселень на арабських територіях, а в січні 1993 року в Норвегії почав секретні переговори з ОВП, котрі завершились підписанням 13 вересня 1993 року історичної угоди між Ізраїлем і ОВП. На урочистій церемонії підписання були присутні президент США Білл Клінтон, екс-президенти Джордж Буш і Джиммі Картер, держсекретар Уоррен Крістофер, міністри закордонних справ Росії та Норвегії.
Незважаючи на протидію екстремістів з обох боків, у травні 1994 року Ізраїль вивів свої війська, і в липні Арафат в Єрихоні сформував Палестинський уряд. В жовтні 1994 року Ясір Арафат, Іцхак Рабін і міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес за зусилля, докладені для мирного врегулювання палестинської проблеми, отримали Нобелівську премію миру.
