15 червня 1934 р. в центрі Варшави, на знак протесту проти політики «пацифікації», бойовик ОУН Григорій Мацейко вбив міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Ця подія призвела до того, що 17 червня 1934 р. за розпорядженням президента Польщі Ігнація Мосцицького був створений концентраційний табір Береза Картузька. Тут здебільшого утримувалися українці – члени ОУН та борці за незалежну державу.
Концтабір розташували в однойменному місті Береза-Картузька (зараз місто Береза на території Білорусії) в приміщеннях колишнього картезіанського монастиря. Будівля добре охоронялася, була огороджена колючим дротом під високою напругою. Оскільки вбивцю Перацького не затримали, то почалися масові арешти української молоді, які тим чи іншим чином здавалися польській владі «неблагонадійними».
Ув’язнених могли утримувати до трьох місяців без суду, винятково за адміністративним рішенням поліції чи глави воєводства. Почався тиск на українських патріотів та інтелігенцію. Варто зауважити, що вже у 1934 р. в Березі Картузькій перебувало 252 особи, серед яких 167 українських націоналістів.
Адміністративний нагляд за Березою Картузькою здійснював полковник Бернадський-Костек. Він домігся встановлення у концтаборі особливо суворого режиму. Важка праця в нелюдських умовах, заборона розмовляти та переписуватися, а також жорстоке поводження керівництва табору з в’язнями, стали повсякденними реаліями життя в Березі Картузькій.
За роки існування в стінах концтабору утримувалися визначні українці, націоналісти, медики, священики, письменники, громадські діячі тощо. Серед відомих в’язнів Берези Картузької були Роман Шухевич, Василь Бандера, Тарас Боровець, Олекса Гасин, Дмитро Донцов та інші.
Проект Локальна Історія.
