Notice: Undefined index: volyn in /home/galinfo/web/galinfo.com.ua/public_html/lib/custom/mo_news_func.php on line 97
Новини України: До 30-річчя ЗСУ презентували відеопроєкт про жінок, які загинули за Україну
Слухай онлайн
Волинь

До 30-річчя ЗСУ презентували відеопроєкт про жінок, які загинули за Україну

Близько 57 тисяч жінок служать у Збройних силах України. З них понад 21 тисяча – учасниці бойових дій. З 2014 року на російсько-українській війні загинули 20 хоробрих захисниць. Ці факти озвучили учасники презентації відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну». Про це інформує пресслужба УІНП.

Подія відбулася 6 грудня у Національному музеї історії України у Другій світовій війні.

Відеопроєкт, до якого увійшли вісім 20-хвилинних фільмів про загиблих захисниць, упродовж двох років створював Жіночий ветеранський рух за підтримки Українського інституту національної пам’яті.

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко говорить на фоні сцени та екрану з банером проєкту

Презентація розпочалася з вітального слова міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка та показу фільму про Катерину Носкову. Катерина воювала у складі 57 окремої мотопіхотної бригади, загинула в серпні 2015 року під Горлівкою, рятуючи пораненого під мінометним обстрілом. Їй було 26.

«Я сподіваюся, що цими фільмами ми спонукатимемо не жаліти дівчат, не применшувати цим [жалем – ред.] їхні заслуги. Шана – це пам’ять і гордість. У цьому і є подвиг, коли принципи стають важливіші за інстинкти», – сказала, презентуючи проєкт, режисерка фільмів Альона Ніколіна. А продюсерка проєкту Катерина Приймак розповіла, що для руху ветеранок це надзвичайно важлива тема, тому що «це не тільки про ту пам’ять, яка необхідна, щоб існували ми як держава, це є певним пропрацюванням наших особистих травм, можливо, тому фільми вийшли такі щемкі».

У межах презентації проєкту також відбулася дискусія  «Жінки в українській визвольній боротьбі у 20–21 століттях. Чи місце жінки в армії?». Розмову можна подивитися в записі. Ми відібрали кілька цитат учасників дискусії.

Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті:

 «Лише навички, компетенції, здібності можуть визначати, чи може людина виконувати ту чи іншу роботу.

Немає прав жінок, як і прав чоловіків, існують права людини. До цих прав звісно належить можливість зі зброєю в руках захищати себе і свою країну. Це не питання статі.

Так, ми можемо констатувати, що воювати тисячу років тому, маючи важкий обладунок, – це [була – ред.] важка фізично справа. Зараз ми маємо кращі умови війни, на жаль, нам легше воювати і вбивати один одного. І ця різниця у військових технологіях ще більше стирає точку допуску до війни в плані фізичних сил».

Андріана Арехта, ветеранка, голова Жіночого ветеранського руху, активістка адвокаційної кампанії «Невидимий батальйон»:

«43 стаття Конституції України, якщо не помиляюся, звучить так, що захист жіночої і підліткової праці не дозволяє жінкам і підліткам працювати на роботах, які можуть шкодити їхньому здоров’ю. Тому сьогодні не всі бойові посади відкриті [для жінок – ред.] у Збройних силах України, хоча, наприклад, Національна гвардія України відкрила всі посади. Дуже багато колізій в законодавстві, які не дозволяють цьому статися. І вище керівництво не вважає гендерну складову і гендерну рівність питанням наскрізної політики, і вони не інтегрують гендерні підходи, говорять, що це не на часі.

Жодна жінка-військовослужбовиця не нагороджена найвищою державною нагородою «Герой України», крім Надії Савченко. Посмертно – жодна. Коли подаєш жінку до нагороди Міністерству оборони чи Генеральному штабу, завжди потрібно двічі, як і на війні, доводити, чому вона варта цієї нагороди.

Соціокультурні ролі, які сьогодні ми виборюємо, це ми боремося з Радянським Союзом, який знищив ту історію, що в нас була. Тому що перша жінка-офіцер у Європі – це українка».

Оксана Іванців, правозахисниця, громадська активістка, засновниця проєкту «Що таке пам’ятати»:

«На жаль, жінки мало представлені у наших практиках пам’ятання. Можливо, тому є такий великий запит на ці проєкти.

Зараз дуже багато говорять, що жінки воюють, – це правильно. Менше говорять, що жінки теж гинуть. Саме завдяки таким проєктам [«Жінки, які загинули за Україну» – ред.] люди можуть довідатися більше.

Добре, що з’являється ця видимість, у нас тепер [пам’ятний – ред.]  день називається захисників і захисниць. Це, з одного боку, дрібниця, а з іншого, це дає видимість для загалу внеску жінки».

Андрій Козінчук, військовий психолог:

«Армія – це зріз суспільства. Це все одно що запитати, чи місце жінки в суспільстві – звісно, просто питання, на яких ролях. І є така глибока тенденція, що як ставилися до жінки вдома, як виховувалася дитина, так вона потім ставиться далі.

Працювати над цим в армії трохи пізно.

Тенденція трохи змінюється. Це не всім подобається: як це жінка [в армії – ред.]? Але мені хотілося б зробити поправку про те, що чоловіки не дають жінкам. Іноді жінки не дають іншим жінкам».

Також участь у дискусії взяла Ірина Коцаб’юк, завідувачка відділу виставкових проєктів Національного музею історії України у Другій світовій війні. Вона розповіла, як музей збирає предмети та формує експозицію про сучасну російсько-українську війну, зокрема про ту частину експозиції, яка присвячена жінкам, а також як на ці експонати реагують відвідувачі музею.

Модерувала дискусію Тетяна Швидченко, кандидатка історичних наук, засновниця освітньої організації «Експертний корпус».

Про відеопроєкт «Жінки, які загинули за Україну»:

цикл із восьми відео про жінок, які загинули на сучасній російсько-українській війні, створив Жіночий ветеранський рух за підтримки Українського інституту національної пам’яті. За допомогою проєкту учасниці руху розповідають про загиблих посестер і віддають їм шану, а також пробують розкрити позицію жінки, яка добровільно пішла на війну захищати свою країну.

У 2020 році вийшло 5 відео, а в 2021 – 3. У 2021 році створення проєкту також підтримав Національний музей історії України у Другій світовій війні. Відео, зокрема, оприлюднювалися на сторінках Жіночого ветеранського руху та Українського інституту національної пам’яті у соціальних мережах. З моменту публікації вони привернули увагу десятків тисяч глядачів. Героїнями циклу стали Ярослава Никоненко, Наталія Хоружа, Яна Червона, Сабіна Галицька, Ірина Шевченко, Олеся Бакланова, Катерина Носкова та Клавдія Ситник.

Відеопроєкт дав поштовх ще одному комеморативному проєкту – «Алеї пам’яті»: у різних містах України Жіночий ветеранський рух висаджує алеї з іменними деревами на честь загиблих жінок. Перша така алея була висаджена у Краматорську у  2018 році й мала 13 дерев. Наразі таких алей вже 9. Дев’ята була висаджена у Новограді-Волинському з 20 деревами.

Фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ