В лютому 1917-го в Києві ніщо не віщувало наближення революційних подій. Містяни переймалися буденними клопотами. Продовольчі труднощі з якими зіткнулися кияни в січні 1917-го наступного місяця тільки поглибилися, в місті заговорили про можливий голод. Справжнім дефіцитом стали товари першої необхідності – борошно, хліб, м’ясо, цукор. Щодня з самого ранку біля хлібних «лавок»-крамниць вишиковувалися довжелезні черги з покупців, які чекали на хліб, займаючи чергу ледь не вночі. Водночас, в Петербурзі цього місяця голодні бунти переросли в революцію. В Києві про наближення бурхливих подій ніщо не віщувало
«Недостаток хлеба – писала газета «Киевлянин» 25 лютого 1917-го, - на Паньковских дачах закрыта существовавшая до сего времени городская хлебопекарня. Хлеб для населения этих дач было решено привозить из города. На этой почве населением дач выражалось крайне резкое недовольство, чудь не перешедшее в открытое возмущение. Поэтому губернатор, во избежание могущих произойти эксцесов, просит и.д. гор. головы распорядиться немедленно об открытии городской хлебопекарни на Паньковских дачах».
Цього ж дня відбулося зібрання власників київських хлібопекарень за участі виконуючого обов’язки міського голови Федора Бурчака. Обговорювалися існуючі проблеми і шляхи вирішення хлібної кризи. «В собрании было указано, что в последнее время хлебные лавки с раннего утра осаждаются большим количеством покупателей, причем ко времени открытия лавок образуются длинные очереди. Это указывает, что к приобритению в городе хлеба проявляется особенный интерес… Далее в собрании выяснилось, что со стороны населения раздаются нарекания на то, что в лавках продающих хлеб по установленной городом цене, бывали случаи неотпуска хлеба в то время, когда он был в наличии».
Дефіцит хліба в Києві був спричинений тим, що 46 хлібопекарень, які взяли на себе зобов’язання по встановленим цінам забезпечувати місто хлібом, зупинилися через брак борошна. Потреби містян, а це щонайменше 10 тис. пудів хліба на добу намагалися покрити міські хлібопекарні, які випікали 4 тис.
В останній день лютого представники міської влади запевнили, що хліб в достатній кількості й по доступним цінам з’явиться до 5 березня – на ринок мали випустити 10 тис. пудів хліба, який мав продаватися по 9 копійок за фунт, білий – по 14 коп.
Під кінець лютого міська влада спромоглася налагодити справу з забезпеченням міста м’ясом. 27 лютого на м’ясний ринок столиці було випущено 1100 пудів волового м’яса, не рахуючи кілька десятків пудів свинини. На початку березня планувалося випускати на ринок не менше 2 тис. пудів волового м’яса щодня.
Хоча упродовж лютого в місті діяли обмеження на продаж м’яса: щодо кількості і ціни. За дотриманням правил торгівлі стежили м’ясні контролери. Ця посада міською владою була запроваджена у вересні 1916-го, із 1 листопада почали набирати людей на посади контролерів, але тільки в кінці січня 1918-го вони отримали списки м’ясних крамниць, які в мали контролювати. Кооперативні м’ясні крамниці взагалі залишалися без будь-якої опіки. Цікаво, що за торгівлею м’ясом «з рук» або ж на «рундуках»-прилавках стежили контролери-студенти. Ця функція не була закріплена за ними в жодному із документів, однак свої обов’язки вони виконували з охотою – «з власної ініціативи» та «люб’язності». Студенти могли наглядати за торгівлею на базарах 3 дні в тиждень, інші – 4 та відбувалася без контролю. Незабаром державні контролери стали вимагати, щоб кожна м’ясна крамниця надавала їм рахунок про кількість наявного м’яса, а також щотижневі звіти про те, скільки цього продукту вони реалізували.
Час від часу газети друкували повідомлення про порушення правил торгівлі м’ясом і адміністративні покарання за них. Приміром, в лютому 1917-го за розпорядженням головного начальника Київського військового округу був оштрафований на 500 крб. м’ясоторговець Соколов, що тримав «лавку» на Житньому базарі. Він повторно порушив правила торгівлі – продав панянці К. (її ім’я з етичних міркувань не називалося – «Газета по-українськи») 5 фунтів філе по ціні 80 коп. за фунт. Цікаво, що грошовий штраф міг бути замінений одним місяцем в’язниці.
Як і попереднього місяця, в лютому 1917-го місто переживало брак палива. Влада залишила всі обмеження на продаж вугілля, які були запроваджені в січні. Вугілля не реалізовували не тільки приватним споживачам, але й для міських закладів. «К отопительному кризису, - повідомляла 25 лютого 1917-го газета «Киевлянин». - По распоряжению главного начальника Киевского военного округа, губернатор вчера предложил городской управе взять на учет весь уголь, находящийся на городских складах, и отпускать его впредь до особаго распоряжения исключительно для нужд электрической станции и газоваго завода и не в каком случае не отпускать для нужд частных лиц и каких бы то ни было заведений и учреждений, не исключая и городских». Паливну кризу в Києві поглиблювали реквізиції вугілля на залізницях. Приміром, 27 лютого газета «Киевлянин» повідомляла, що Московсько-Києво-Воронізька залізниця реквізувала понад 140 вагонів вугілля й антрациту, що йшли для Києва.
Тисячі киян опалювали свої будинки дровами. Як стверджував завідувач міськими дров’яними операціями Віктор Іозефі, до опалювального сезону місто готувалось заздалегідь і дрів мало вистачити ще й на наступний. Однак виникли проблеми із логістикою. «Но одно дело заготовить дрова, а другое доставить их в Киев, - стверджував Іозефі. - В этом отношении имеется целый ряд препятствий: недостаточная провозоспособность железных дорог, изятие речного способа перевозки и передача в исключительное ведение ведомства водных сообщений и т.п. Но и после того, как дрова поступают в Киев-Гавань, встречаются большие затруднения по доставке их в районные склады. В складах также не все обстоит благополучно. Вследствие невозможности усмотреть за всем, что делается в складах, дрова часто попадают не туда, куда они должны были попасть». За переказами, Іозефі на посаді проявляв креатив «верблюдов завозил в Киев, что б они дрова для населения в зимний период подвозили, так как решил, что горбатые выносливей лошадей».
В лютому торгівля дровами в місті відбувалася зі значними порушеннями. Приміром, на Шулявському дров’яному складі дрова по 1/6 сажня взагалі перестали продавати і відпускались не більше 3 пудів в одні руки. Як наслідок, містянам доводилося по кілька разів купувати дрова і переплачувати на доставці, по кілька разів займати чергу або ж, за браком часу, заставляти дітей тягати дрова. Особливістю тогочасних продаж було те, що дрова відпускались протягом короткого проміжку часу, а в недільні склади взагалі не працювали, що було проблемою для робітників, які тільки в неділю мали вихідний. На Володимирському дров’яному складі, єдиному на величезний район, працівники могли запізнюватися на роботу на 1-2 години і працювали дуже повільно, тому виникали величезні черги. На Плоському складі (по вулиці Кирилівській) процвітала спекуляція, одним могли продати багато дрів, а іншим нічого. На складі навпроти університету дрова по 1/6 сажня продавалися тільки в понеділок і четвер з 8 год. ранку, а чергу містяни змушені були займати ще о 4-ій.
Газета «Киевлянин» повідомляла про загрозу Володимирському собору. До відома Св. Синоду дійшла інформація, що цінний живопис київського Володимирського собору, стіни якого розписані відомими художниками Васнєцовим, Свєдомським, Котарбінським, Нестеровим, Пимоненком і Мамонтовим, перебуває перед загрозою знищення.
Київська духовна консисторія повідомляла, що цей живопис потребує очищення від пилу і кіптяви, а місцями часткової реставрації; місця, які наполовину обсипалися, потребують капітальної реставрації; на знаменитому запрестольному образі васнецовської Богоматері були виявлені підтьоки, осад вологи, спричинений охолодженням в зимовий час запрестольної ніші, і потребує верхнього опалення; як очищення, так і реставрація художніх творів має проводитись тільки фахівцями. Чим далі відкладатимуться ці роботи, тим більше живопис буде припадати пилом і кіптявою, а орнаменти обсипатись і псуватись.
«Синод по обсуждению обсоятельств постановил предложить киевскому эпархиальному начальству произвести всестороннее обследование состояние живописи во Владимирском соборе и выяснить, какие именно ремонтные работы должны быть произведены в первую очередь, о чем и донести хозяйственному управлению при Св. Синоде на предмет изыскания потребных для сего средств», - повідомляла «Киевлянин» в суботу 25 лютого 1917-го.
В лютому 1917-го погіршилися погодні умови. Газета «Киевлянин» 14 лютого передавала прогноз: «Ожидаемая погода. В управлении Юго-Западных дорог вчера получено телеграфное сообщение от Пулковской метеорологической обсерватории о том, что в ближайшие дни ожидается повышение температуры, причем возможны снег и другие атмосферные осадки».
В зв’язку з несприятливою погодою, великою кількістю снігу влада різко скоротила рух пасажирських поїздів. На Московсько-Курській, Рязансько-Уральській, Південно-Східній, Московсько-Києво-Воронізькій, Північно-Донецькій, Південній та Катерининській залізницях залишена в русі лише одна пара почтових, а в окремих випадках і пара товарно-пасажирських поїздів. В зв’язку з великим обмеженням право на купівлю квитків визначали особливо уповноважені службовці міністерства шляхів сполучення у столицях і губернських центрах.
У двадцятих числах лютого Київ замело снігом, стихія паралізувала рух громадського транспорту. Із цього приводу газета «Киевлянин» 25 лютого писала: «Снегопад. Продолжающийся в Киеве второй день сильный снегопад вчера с утра остановил движение вагонов городской железной дороги по всем линиям. Только к полудню с большим трудом удалось пустить несколько вагонов первой линии, как главной артерии сети городских дорог. По этой линии вагоны движутся очень медленно, так как путь вновь заметает, а извозчики, где только могут, закатывают его опять снегом».
Для боротьби з сніговими переметами, очищення рейкових шляхів міські служби вивели на вулиці біля 600 працівників. Однак не встигали вони завершити роботу на одній ділянці, як сніг замітав іншу. Результатів їхньої праці практично не було видно. Газети писали, що коли снігопад триватиме й вночі, то вранці всі роботи доведеться починати заново. Після очистки від снігу першої міської трамвайної лінії, роботи планувалось продовжити на другій лінії, що вела до залізничного вокзалу. За самих сприятливих обставин, трамвайних рух другорядними лініями міг бути відновлений тільки через декілька днів.
Стихія завдала клопоту й пішоходам: «От новаго снега санный путь еще более ухудшился, затруднилось пешеходное сообщение, благодаря тому, что на тротуарах образовались неровности, очищать которые теперь очень трудно. Мостовые переходить пешеходам приходится по очень глубокому снегу», - писала «Киевлянин».
Ярослав Файзулін, начальник управління наукового забезпечення політики національної памʼяті УІНП
