У 2016 році в було Польщі виявлено справжні документи, що свідчать про те, що колишній президент республіки, а в комуністичний період - лідер забороненої профспілки "Солідарність", яка зламала тоталітарну владу в країні, в 1970-их роках співпрацював зі спецслужбами. У числі цих документів - підписаний Лехом Валенсою протокол про його згоду на таємну агентурну співпрацю. Висновки графологів щодо автентичності папок Леха Валенси, зроблені на замовлення Інституту національної пам’яті, є символічним кінцем певної епохи.
Прихильників міфу про абсолютну чистоту лідера «Солідарності» документи, знайдені в будинку генерала Чеслава Кіщака, мабуть, не переконають у тому, що Валенса після грудня 1970 р. певний час співпрацював зі Службою безпеки. Їхня логіка проста: оскільки Валенсу критикують праві сили, необхідно його захищати, незважаючи на факти.
Проте ось так закінчується певна епоха, бо відсьогодні ми достеменно знатимемо, чи і які саме документи, знайдені в будинку Кіщака, правдиві. Тепер історики стануть перед завданням докладно з’ясувати, які саме стосунки пов’язують Валенсу зі СБ. Важко їм буде розраховувати на допомогу самого лауреата Нобелівської премії миру, насамперед, тому, що він постійно змінює версії подій тих років (один раз заперечуючи, що щось підписував, а потім переконуючи, що вів надзвичайно складну гру з СБ, і т. д.).
Однак все це не покладає кінець справі, пов’язаної з минулим Валенси. В Польщі не тільки політика постійно межує з історією, часто не до кінця відомо, де проходить межа між історичними та політичними суперечками. Тому нічого не розв’яже повторювання максими «залишмо історію історикам». Частина радикально налаштованих істориків переконує, що також і пізніша діяльність Валенси визначалася його зв’язками зі Службою безпеки початку 70-х рр. або навіть прямо керувалася комуністами. Проте до сьогодні немає жодних переконливих доказів, які підтвердили б цю тезу.
Більшість істориків має погляд, схожий на той, який у понеділок задекларував директор ІНП. «Лех Валенса займався діяльністю у вільних профспілках, потім став творцем великого страйку в гданських доках, лідером багатомільйонної «Солідарності», лауреатом Нобелівської премії. Він символ польських прагнень до свободи в 1980–1989 рр.», – говорив Ярослав Шарек у понеділок журналістам. І додав: «Лех Валенса, як кожна історична фігура, не одновимірний».
Адже це фігура для фільму: заляканий молодий робітник спочатку йде на співпрацю з держбезпекою, а потім очолює рух, який повалив комунізм у Польщі. В цьому сенсі висновки графологів не похитнуть легенди про Валенсу 80-х рр., не відберуть у нього нагороди Нобеля. І якщо треба щось переписати наново, то це історію його президентства, адже варто поставити запитання, чи той факт, що в домі Кіщака зберігалися матеріали, які в 90-х рр. могли би викликати величезний шок, впливав на рішення, які приймав Валенса. Але це вже зовсім інше завдання.
