27 липня 1944 року радянське військо увійшло до Львова, захопивши місто на наступні 47 років.
Червона армія відправила до Львова величезну кількість людей і техніки - понад 70 частин та з’єднань. Хоч комуністична історіографія описувала події виключно як “визволення від німецьких загарбників”, насправді ж захопити місто намагалось також і польське підпілля.
"Німці не виявляли ніякої охоти боротися, а коли боронилися, то тільки з думкою про відворот", - згадує події у Львові український підпільник.
Натомість поляки виявили себе надзвичайно активно і зайняли агресивну антиукраїнську позицію. Ось як описав події перших днів після відступу німців зі Львова історик Ярослав Дашкевич:
"У липні 1944 року у Львові в останні дні перед та перші після втечі німців фактичним господарем була польська Армія Крайова. Штаб її південно-східного округу містився на вул. Зеленій.Пропагандистським центром став Інститут Оссолінських, де видавалися відозви АК та пропагандистська література. Маючи списки відомих українців, намагалися їх затримувати для подальшого знищення. Приходили й за моєю матір'ю Оленою Степанів до нашої домівки на вул. Пісковій, 5, але її взяли під захист сусіди-поляки.
В українському середовищі загальноприйнятою була версія про вбивство аківцями у ці дні в місті близько 150 українців".
Втім командування Червоної армії терпіло польську “самодіяльність” лише до того часу, поки вояків АК можна було використати для боротьби з німцями. 28 липня, усі червоно-білі прапори зникли з будинків і були замінені на радянські червоні. Командування львівської Армії Крайової, викликане в НКВД, заарештовано, а її вояків роззброєно та інтерновано.
Тим часом УПА готувалася до війни з новим окупаційним режимом.
Джерело: zbruc.eu, tsn.ua, gazeta.ua.
Проект Локальна Історія.
