22 серпня 1903 року на хуторі Гаї Ходорівські на Тернопільщині народився Матвій Лотович, співорганізатор медичної служби Української повстанської армії, головний лікар її проводу.
1924 р. закінчив Тернопільську гімназію. Вступив на медичні студії у Варшаві, згодом навчався у Львові. 1932 р. отримав диплом лікаря. Після стажування працював у Львівському шпиталі, а згодом у Новому Милятині.
Протягом 1940-1944 рр. Лотович працював старшим лаборантом Львівського медінституту. У період німецької окупації діяв в Українському Центральному Комітеті, а з середини 1944 р. розпочав тісну співпрацю з підпіллям ОУН і УПА.
За дорученням станичного «Дуба», лікував вояків та командирів УПА, надавав допомогу підпільним медичним пунктам. Завдяки йому вдалося ліквідувати епідемію шкірної хвороби, яка спалахнула в Рожанці Вижній.
У 1945-1948 рр. Лотович працював асистентом кафедри пропедевтичної терапії та завідував терапевтичним відділом Львівського медінституту. Він лікував духовенство підпільної Греко-Католицької Церкви, командирів і воїнів УПА. 1946 р. його призначено лікарем Головного Проводу ОУН і УПА.
У червні 1947 р. до Матвія Лотовича звертався за медичною допомогою головнокомандувач УПА Роман Шухевич, у якого лікар діагностував послаблення серцевих м’язів, катар шлунку, ревматизм суглобів. Вдруге Шухевич відвідав його у лютому 1948 р.
Під вигаданими прізвищами Лотович приймав та лікував хворих. Допомагав Українському Червоному Хресту, консультував медичну службу УПА. Володів польською, російською, чеською мовами, англійською та німецькою мовами.
7 квітня 1948 р. Лотовича заарештували. Після численних тортур в НКВД його засудили на 25 років ГУЛАГу. Дружину Анізію з доньками: десятилітньою Зоряною і чотирнадцятилітньою Галиною, відправили до Хабаровського краю, звідки вони повернулися лише 1957 р.
Матвій Лотович відбував ув’язнення в особливому таборі у місті Тайшет Іркутської області. Працював у табірній лікарні терапевтом і ренгенологом. Помер 9 вересня 1953 р. від інсульту.
