Недавно на берегах Шацьких озер було виявлено два предмети з зображенням крилатого вовка. А саме: бронзові щиток перстня-печатки і великий ґудзик, які датуються давньоруським часом (ХІІ-ХІV століттями). Крилатий вовк відомий в міфології Близького Сходу, де їх називали симарглами. Найімовірніше, саме звідти наші предки запозичили образ цієї істоти.
Про це йдеться у публікації видання "Волинь".
Зважаючи, що мова йде про ранньохристиянську епоху, символіка на предметах, які використовували вельможі чи воїни, мала відображати силу, жорстокість, хижість. Тому в пантеоні божеств ще з язичницьких часів лишився актуальним образ кривавого хижака – вовка. Численні міфи про вовків та їхню силу стали елементами культур у всьому світі. Різні народи приписували сіроманцям надзвичайні властивості, то йшлося про вовка-велетня, то про хижака з крилами. Відображалось це все і в оздоблені ювелірних виробів, як-от на предметах знайдених в поозер’ї.
Щиток перстня-печатки з вовком з обернутою назад головою знайдений на Шацькому городищі, на березі озера Люцимир. Датувати прикрасу можна XII-XIII століттями. Товщина щитка 2 мм, діаметр 20 мм, виготовлений він з бронзи. Вовк має довгий з стилізованим закінченням хвіст і найголовніше явно виражені крила. На звороті ледве помітні залишки кільця. Тобто, навірогідніше, це був перстень-печатка. Доказом цьому є також те, що зображення є заглибленим і залишає відбиток на м’яких матеріалах.
На березі озера Пулемецьке, в околиці села Залісся, на території давнього поселення знайдено гудзик з литим зображенням вовка. На звороті вушко для пришивання до одягу. За попередніми оцінками датується XIII-XIV століттями. Товщина 1,5 мм, діаметр 25 мм, виготовлений з бронзи. По краю гудзика є обвід з візерунком у вигляді кіл. В центрі постать вовка з обернутою назад головою. Стилістика зображення не дає можливості чітко трактувати деякі компоненти тіла вовка. Зокрема, важко сказати, у центральній частині тулуба є закручений хвіст чи стилізоване крило. Зображення симаргла часто мають відкриту пащу з виставленим язиком. У випадку вовка на ґудзику ми також бачимо відкриту пащу з язиком, що може бути непрямим свідченням, що на гудзику таки симаргл.
Вовк з крилами, Симаргл – божество поширене і в словянській міфології. Привезене на давньоруські землі скоріш за все з півдня, тобто з земель Візантійської імперії. Крилаті вовки відомі і у азійських племен ще з часів скіфів. Прототипом може бути ще персидський Симуг. Відомо, що це божество було у пантеоні князя Володимира. Симаргл входив до числа семи (або восьми) божеств, ідоли яких були встановлені в Києві. За деякими джерелами симаргл є охоронцем райського Дерева Життя, його коренів, які живлять незліченну і безконечну кількість зародків і бруньок усього живого на землі. Симаргл — духовний посередник між верховними богами неба і духами землі. Небесний доглядач сходів, має здатність перевтілюватися в крилату «собаку–птицю».
