Експерти відзначають, що українське законодавство по доступу до архівів КГБ — одне з найліберальніших у Центральній і Східній Європі. Втім, залишаються проблеми оцифрування та політичні ризики у випадку затягування зі створенням Архіву національної пам’яті
{{1}}
Кожна країна має власну специфіку декомунізації, та українське законодавство у частині відкриття архівів радянських спецслужб є одним із найліберальніших серед інших країн посткомуністичного блоку. Такий висновок зробили автори аналітичного звіту про європейські законодавчі практики декомунізації 12 квітня в Українському кризовому медіа-центрі.
Сергій Рябенко, юрист Українського інституту національної пам’яті, розповів про основні законодавчі тенденції з декомунізації у країнах Центральної та Східної Європи, які він поділяє на три групи:
- коли декомунізація охоплювала всі або більшість сфер життя (Чехія, Польща, країни Балтії)
- коли декомунізація торкалась лише окремих сфер (як-то люстрація, відкриття архівів, заборона комуністичної символіки) (Німеччина, Албанія),
- коли декомунізація не відбулась взагалі або мала формальний характер (Білорусь).
Пан Рябенко підкреслив, що українською особливістю є максимально ліберальний закон про доступ до архівів: «Український закон “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” дозволяє кожному отримати доступ до документів, просто написавши відповідну заяву. Архіви не мають права вимагати платню за ознайомлення зі справою, також безоплатним є копіювання власними технічними засобами».
До прикладу, в Угорщині дослідники для роботи в архіві мають надати дослідницьку ліцензію від опікунської ради. Разом з ліцензією подається детальний план дослідження, список публікацій та заява про підтримку від дослідницького інституту на основі плану дослідження.
Директор ГДА СБУ Андрій Когут зауважив, що за два роки чинності «декомунізаційного пакету» законів зросла кількість звернень до архіву від дослідників та пересічних громадян. «Порівняно з 2014 роком динаміка звернень зросла на 138%. Такі показники ще раз підтверджують, наскільки закон був затребуваним громадянами, які мають право вільно отримати інформацію про минуле своїх родин та країни», — наголошує очільник архівної установи.
Один із іноземних дослідників, який зараз працює з архівними справами у читальному залі ГДА СБУ, — др. Дмитро Мєшков, науковий співробітник Nordost-Institut (Інститут історії та культури німців у Північно-Східній Європі) розповів про власні враження від роботи архіву та порівняв його із роботою в аналогічних установах у Німеччині. «Мій досвід роботи в архівах переконує, що Україна безсумнівно, зможе збагатити європейську практику засудження тоталітарних режимів своїм власним, гідним уваги досвідом», — зауважив дослідник.
Андрій Когут підкреслив, що для закріплення результатів реформи слід завершити виконання закону і створити незалежний від силових органів (які зараз зберігають документи ЧК-НКВД-КГБ) Архів Інституту національної пам’яті. Фізичне переміщення архівних матеріалів, за європейським досвідом, забезпечить сталість доступу та обмежить ймовірні політичні впливи силовиків. Як відомо, днями Український інститут національної пам’яті оголосив конкурс на директора такої установи.
Довідка: Кількість звернень до ГДА СБУ у 2012 становила 1237, у 2013 — 1448, у 2014 — 1329, у 2015 — 2160, а у 2016 — 3161. Також до установи приїжджає все більше іноземців — у 2014 році архів відвідали 35 дослідників, у 2015 році — 42 , у 2016 — 80.
Аналітичний звіт «Європейські законодавчі практики декомунізації: висновки для України» можна знайти в електронному форматі на сайті Центру досліджень визвольного руху. Видання здійснене в рамках діяльності та за підтримки «Реанімаційного пакету реформ». Автори Сергій Рябенко та Андрій Когут аналізували практику Чехії, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Німеччини, Словаччини, Болгарії, Албанії, Угорщини, Молдови, Грузії та Румунії.
Центр досліджень визвольного руху
