Експонати Музею народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького у Львові зберігають у собі українські культуру, сакральність, традиції та цінності.
Сьогодні у Музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького у Львові (Шевченківський гай) зберігається майже 23 тисячі унікальних експонатів: від вишиванок та герданів до глечиків та сільського реманенту. Кожен предмет побуту, ремесел, церковної діяльності тощо розкриває глибоку культуру українців, їхні традиції, духовність та цінності.
Гал-інфо поспілкувалось з головним зберігачем фондів Музею народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького у Львові Русланом Сірим, який розповів детальніше про унікальні надходження, роботу з архівними експонатами, а також пояснив, чому у часі війни збереження давнини є критично важливим.
“Найбільша культура і шляхетність йде з села”
У Музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького у Львові представлено експонати етнічних регіонів Західної України, а також додатково і Полісся. Нагадаємо, що нещодавно у Музеї презентували новий архітектурний обʼєкт, який і відкрив новий етнорегіон в скансені, – сторічну хату, перевезену з півночі Рівненщини. Водночас кожен архітектурний об’єкт містить і елементи побуту, реманентну, інструментів різних ремесел тощо.
– Львів — місто-музей, правда? А ми — музей-місто! Наше завдання — показати давню містечкову культуру, життя і побут розвинутих сіл. У радянську добу усіх змушували показувати, що Україна — це нерозвинене село і не більше буцімто. Але найбільша культура і шляхетність йде з села! У цьому якраз зміст – показати народне будівництво, його кмітливість, мудрість, знання людей; як вони жили, побутували, як користувалися наявним матеріалом, деревиною, камінням, кущового характеру переплетеннями, як тинькували, як п'єц робили, - розпочав розповідь про Музей Руслан Сірий.
Сам процес організації скансену є унікальним, адже кожна експедиція у пошуках нових експонатів передбачає кілька спрямувань. Дослідники вивчають не лише окремі об’єкти, але й предмети побуту, способи їхнього використання, розкривають цінність сакрального, традиційного і культурного.
Важливо, що до скарбів Музею входить також і нематеріальна культура – дослідження українських традицій. Руслан Сірий зазначив, що колись щороку команда працівників Музею самостійно їздила на жнива, аби покривати хати у скансені. Така праця створювала відчуття справжньої залученості до традиційної української справи, дозволяла спробувати у сучасності побутові справи нашого народу, які існували колись.
– Музей живий тільки тоді, коли в ньому є живе передання знань, жива історія і науковий матеріал, експедиції і дослідження. Кожен предмет для нас сьогодні значущий через те, що ми маємо можливості його атрибутувати і визначити його значення, цінність, – додав головний зберігач фондів.
Якщо громадяни цікавляться тематикою давніх традицій, автентичного одягу, побуту українського села тощо, вони можуть звернутись за консультацією до фахівці Музею. Для цього потрібно оформити квиток на консультацію. Останнім часом люди цікавляться реконструкцією народного одягу, а також часто запитують про те, як будувалися різні об'єкти, як у селах колись зберігали м'ясо, молоко і сир, як прали одяг, коли не було мила, поділився пан Руслан.
Зберегти експонати та їхні історії
У час воєнного стану Музей приймає лише даровані речі, сам їх не закуповує з метою економії бюджету. Також зберігачі фондів переконані, що експонати повинні бути передані добровільно, за власним бажанням родин.
– Це дуже значимо, коли люди самі дарують експонати, тому що тоді залишається пам'ять про родину, ім'я та прізвище особи, кому належали предмети та хто їх передав, - відзначив Руслан Сірий.
Серед останніх надходжень є також давні експонати зі шкільного музею з села на Полтавщині. Вчителів спонукали розібрати шкільний Музей, і вчителька свідомо привезла до Львівського скансену близько 20 предметів. Також пані подарувала установі полтавську сорочку та камізельку, які належали ще її бабусі.
Також одним з останніх унікальних надходжень, розповідає Руслан Сірий, є сорочка, вишита білим по білому, яку бачимо на фото. Її нещодавно подарували Музею подружжя Олександр та Ольга Диптан, а разом з нею передали історію її майстрині та першої власниці. Зокрема, сорочка належить родині Олександри Поліщук, яка народилася у 1914 році в селі Долинське, що на Чернігівщині. Коли їй було 14 років, її насильно вивезли в Архангельськ на лісоповал, а через півтора року брат викупив її з заслання за срібло, сало та інші продукти. Після повернення додому, дівчину шантажем змусили до шлюбу, мовляв: "або вийдеш заміж, або повернешся в Архангельськ". Проте довго подружжя не жило разом – чоловік залишив дружину з донькою і переїхав до Києва.
– Сорочка була вишита в часі шлюбу, або ж після – у 1930-1940-их роках. Олександра передала сорочку донці Світлані. Сказала: "Як не будеш носити, то хоч на ніч одягай, тканина натуральна". Вона і справді її не носила, сорочка пролежала в скрині до 2022 року. Тоді вже внук майстрині з невісткою, як одне з найціннішого, вивезли її з собою до Львова, а нещодавно передали до фондів нашого Музею, - розповів Руслан Сірий.
Чимало надходжень Музей отримує з монастирів та храмів. Отець Всеволод Оліярник, який працює у одній із церков скансену, також є любителем давнини, а тому неодноразово передавав до Музею різні експонати, які, як він бачив, не мають актуального ужитку. Серед таких предметів були давні мальовані свічники з пружинними механізмами. Їх використовували у період, коли греко-католицька церква перебувала у підпіллі у часи радянських репресій.
– Люди створювали такі мальовані основи для свічок, які ставали продовженням звичайних свічок. Вважалися вони процесійним і їх ставили на різні церковні треби: молебні, похорони тощо. І вважали, що той знатний чоловік, у кого є більше свічок гарних і високих, - розповів головний зберігач фондів.
Отець Всеволод передав також Музею унікальний експонат – пас до дзвону із зооморфними мотивами.
– “Нехай хвалить Господа все, що живе”, – відповів отець словами зі псалма на моє запитання про те, чому на тканині зображено різних звірят. І от коли ти зустрічаєшся з такими неординарними речами, дізнаєшся про них більше, це збагачує твій погляд і розкриває перед тобою символіку сакральних текстів, значущість псалмів та традиційних, культурних надбань, - додав пан Руслан.
А от серед найдавніших експонатів у фондах Музею є книжка з тисненням Івана Федорова, яка датується ще XVI століттям. Є також рукописи XV століття. “Невелика кількість, але достатня для представлення цієї сфери культурної діяльності людини”, - відзначив пан Руслан.
До Музею передають реманент та різні інструменти, які використовували колись селяни у ремеслах та господарській діяльності.Наприклад, з Полісся до фондів надійшли такі речі, як монтачка (спеціальна палиця для гостріння коси) та сумка-сівалка. Рубанки, переносне точило, інструменти для ремонту взуття, віденські гнуті крісла, рибальські сіті, лапанки для риби, дзбани, цебра, ткацькі верстати, лапанки для мишей, кошики для копчення, вулики, скрині, друкарські машинки – на полицях фондів бачимо широке різноманіття предметів ужитку, кожна деталь яких мовить давню історію.
На жаль, не усі надходження можна повністю ідентифікувати та описати. Дослідження предмета часто формується на основі власного досвіду та знань науковців та зберігачів фондів, а також вже наявних наукових матеріалів. Часто лише у такий спосіб дослідники можуть науково атрибутувати предмет, припустити його приблизне походження і значення.
“Людина втілювала красу свого краю”
– Мусимо намагатися зберегти і свою землю, і все, що живе на цій землі: людей, культуру, традиції, звичаї. Дай Боже нам ласки і сили. Це все буде, і ми будемо розквітати. Наша земля дуже багата, попри все, як би її не виснажували. І у нас є великі, світлі можливості воскреснути, адже ми є найсильнішою, найквітучішою, найбагатшою, наймальовничішою країною, - зазначив Руслан Сірий.
Архітектура кожного будинку, розповідає Руслан Сірий, має відлуння ландшафту, у якому перебуває. Так само і людина, яка оздоблювала їх, втілювала у праці красу свого краю. Це помітно і в хатинах, і на малюнках, і на вишиванках. “Оздоблення давніх предметів є надзвичайно цінним, адже у них є присутність творчості людини, її індивідуальності, - розповів пан Руслан.
– Якщо ви прийдете до нашого музею у Великодний період, то тут просто парад вишиванок! Усі приходять і хочуть похизуватися своїм народним вбранням: різними дукачами, поясами, сорочками, спідницями. Кожен хоче показати красу свого села, містечка, де проживає.
Кілька років тому Музей організовував проєкт, у межах якого презентував народне вбрання різних районів Львівщини. Серія тематичних виставок “Великдень на Яворівщині”, “Великдень на Сокальщині”, “Великдень на Жидачівщині” дозволили презентувати багатство традицій кожного району, його культуру та унікальність.
– Метою було не тільки показати різноманіття культури Львівщини тут, у Львові, але і поїхати у містечка і села, і показати там людям, яка давня культура була у них, у що одягалися їхні прабатьки, який вигляд мав повністю зібраний народний стрій їхнього регіону. Люди були зворушені! Наша мета також полягала у тому, аби підняти самооцінку мешканців цього краю, по-іншому оцінити свою культурну спадщину, підняти відчуття власної гідності та гордості. Сьогодні дуже важливо знати, що твоя культура глибока, прадавня, багата, мальовнича. Ти знаєш, за що борешся, за що ти стоїш, - зазначив Руслан Сірий.
Розмовляла Марічка Твардовська
