З перших днів війни сім'я Моцюнене допомагає українцям у війні проти росії. Пара зокрема займається збором транспортуванням гуманітарної допомоги, що передають литовці.
Литовське видання Panskliautas пише, що за грошові пожертви, мешканці міста Біржа купують здебільшого ліки, перев’язувальний матеріал і самі везуть їх до польського кордону з Україною чи навіть далі до Львова.
Як наголошує Гедрюс, українці, які живуть у селах і містах, зі страхом чекають на все сильніші холоди. Тому в пріоритеті наразі мають намір возити теплі речі, взуття, ковдри. Остання підготовлена ними партія містила теплий одяг, взуття для дітей та підлітків та медикаменти. Частенько мешканці прикріпляють різні повідомлення на пакунках аби підбадьорити дух єднання, розповідає Гедрюс. Чоловік усміхається, коли бачить на принесеному кимось пакунку запис: «Оркам не відкривати!».
Про свою поїздку до Львова дружина Гедрюса Оксана, яка є українкою, розповідала з подивом. Вона була шокована тим, що коли приїжджала сюди, життя ніби текло своїм плином.
«Ми жили в квартирі з українцями, пили вино на балконі багатоповерхівки. Було видно весь центр міста. Раптом завили сирени. Люди на вулицях пришвидшили крок, але паніки не було»
Жінка згадує, що власник будинку помітив - вона хвилюється, і запропонував пройти до квартири з балкона. Однак про те аби йти ховатися в підвалі не могло бути й мови.
«Якась апокаліптична ситуація – сирени виють, а ми сидимо на балконі», – погодився Гедрюс. Проте сім'я наголошує, що росія тоді так активно не атакувала різні райони, міста, мирне населення на заході України як робить це зараз.
Також на запитання журналіста, що найбільше впадає в очі проїздом Україною, Гедрюс без вагань відповів: «Прапори». Також чоловік підкреслив, що попри бойовий дух українців, найсумніше видовище – церемонії похорону загиблих воїнів.
«Найскладніше було в перший раз, ми ніби потрапили в інший світ. Їх могили позначено державними прапорами", - додало подружжя.
Щодо ставлення до литовців, Гедрюс розповідав з усмішкою: «Ставлення до литовців надзвичайно позитивне. Одного разу ми їхали автобусом до Львова, там були, може, кілометрів 6 заторів, то військові супроводжували нас аж до центру».
