Хмарочос Гінзбурга — це 12-поверховий, свого часу найвищий будинок в Києві та усій Російській імперії. Увійшов в історію як «перший хмарочос України». Будувався у 1910—1912 роках, був підірваний 24 вересня 1941 року і повністю знищений на початку 1950-х років, коли проводилося остаточне розбирання фундаменту будинку
Будівництво першого в Україні хмарочоса розпочалося під час другого будівельного буму, в 1910 році на вулиці Інститутській, на місці будинків № 14, № 16 і № 18 (зараз там знаходиться готель «Україна»). Проект розробили одеські архітектори — А. Б. Мінкус та Ф. А. Троупянський.
За планом будинок мав h-подібну форму і різноповерховість 3-х сторін споруди (її зумовило розташування будинку на пагорбі) — всі 11 поверхів було видно лише з Миколаївської вулиці (нині вулиця Городецького). Власником споруди був відомий будівельник-підрядник, купець першої гільдії Лев Борисович Гінзбург, який вирішив збудувати «прибутковий будинок».
У 1889 році він викупив у Михайла Фабриціуса ділянку, а згодом зніс 4-поверховий «прибутковий будинок» (будинок № 18), що тут знаходився. Лев Гінзбург був власником будівельної фірми, яка і зайнялася спорудженням будинку. Будівництво велося в несприятливих геолого-гідрологічних умовах, але з використанням новітніх на той час технологій. Дім Гінзбурга будувався в стилі «модерн» (всі будівлі Хрещатика початку ХХ століття були виконані у цьому стилі). В 1912 році будівництво «хмарочоса» закінчили, тоді ж відбулося і відкриття. Будинок одразу став найсучаснішим у Києві, оскільки мав рідкісні на той час ковані ліфти американської фірми «Отіс».
Висота одного поверху хмарочоса була 4 м, від підніжжя до кінця надбудови на даху башти будинок мав 53 метри висоти, що була в рівню висоті київських дзвіниць. Крім того над будівлею височів шпиль, що додавав будинку ще 14,5 метрів висоти. Тож висота зі шпилем становила 67,5 метрів. Будинок був найвищим в Україні весь час свого існування, лише після вибуху 1941 року, першість у висоті посів 66-метровий Дім Проектів у Харкові. Житлові будинки такої висоти, як Хмарочос Гінзбурга, на початку ХХ століття існували лиш в США, Німеччині, Аргентині та Канаді.
Будинок використовувався як прибутковий. В хмарочосі налічувалось 94 розкішні квартири, найбільші з яких нараховували 11 кімнат. Всього кімнат було близько 500. На перших поверхах будинку Гінзбурга знаходився торговий центр (тут розміщувалися продовольчі магазини). Споруда увінчувалася баштою, звідки відкривались чудові панорами Києва. Дім Гінзбурга був настільки відомий, що кожен візник знав, де він знаходиться. Завдяки висоті у 50-60 метрів будівлю було видно навіть за декілька кілометрів. На 1917 рік найдорожчі квартири хмарочоса (за рік проживання у ньому) коштували від 1300 до 1700 рублів.
З 1913 року в «хмарочосі» проживав князь Олександр Оболенський, штаб-ротмістр, один із ад'ютантів Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора Федора Трепова. З 1915 по 1918 рік, в будинку Гінзбурга мешкав полтавський купець другої гільдії Сергій Ашравський — замовник та колишній власник відомого «будинку вдови, що плаче». Восени 1918 року відомий художник Олександр Мурашко на 12-тому поверсі «хмарочоса» відкрив «Художню студію Олександра Мурашка», в якій одночасно навчались майже 100 чоловік. Сам власник, Лев Гінзбург, мешкав не у «хмарочосі», а у збудованому поблизу двоповерховому будинку.
У радянські часи хмарочос був націоналізований. Його перетворили на житловий будинок — готельні номери перепланували на комунальні квартири. Збереглись спогади киян, що паломники, що приїхали з інших міст і направлялись в Софійський Собор та Києво-Печерську Лавру, хрестилися перед «хмарочосом» думаючи, що це теж якийсь храм.
За кілька днів до окупації Києва німецькими військами інженерні частини 37-ї радянської армії спільно з підрозділами НКДБ розпочали широкомасштабне мінування міста. За короткий час було заміновано електростанції, водогін, залізничні колії, мости через Дніпро, адміністративні будівлі та деякі великі будинки. Операцію проводили в режимі таємності. Так у підвали будинку Гінзбурга вибухівку в дерев'яних ящиках енкаведисти заносили під прикриттям переховування архівів. Для підриву використовувались новітні радіокеровані фугаси і дистанційні вибухові пристрої «Бемі» (таку вибухівку вперше застосували на практиці червоноармійці).
24 вересня 1941 року, на 5-ий день окупації Києва, пізно увечері, Дім Гінзбурга та ще декілька будівель на Хрещатику вибухнули, знищивши не тільки німців, а й мирних жителів Києва. Від гігантської будівлі залишився лише остов. Вибух не повністю знищив «перший хмарочос України» — остаточно його знесли 1950-х роках, під час «розчистки» Києва. Цікаво, що фундамент хмарочоса почали розбирати лиш під час підготовки до будівництва готелю «Москва» (нині це готель «Україна»).
