Львів вважають містом, котре не було зруйноване Другою світовою війною. Тривалих боїв за місто ніхто не вів. Бомбардування були мінімальними, «героїчного відступу», на зразок київського, радянська влада у Львові, на щастя, не здійснила, а тому більшість міських будівель і пам’яток повністю вціліли.
Проте, навіть попри такі обставини частина міста усе таки потерпіла від авіабомб, а деякі історичні споруди міста відійшли у небуття. Зберіглась і низка фотографій, що увічнили руйнування та передають одну із жахливих сторін війни.
Протягом довгих 6 років Другої світової війни наше місто зазнавало бомбардувань тричі. Вперше ще в вересні 1939 року, коли німецькі війська бомбардували найважливіші комунікаційні та опорні пункти Львова, перед вступом до нього Червоної Армії. Перш за все бомби полетіли на Скнилівський аеродром, залізничні вокзали, а далі на пошту, казарми. Саме в ході тих подій були знищені Головний залізничний вокзал та Семінарія Святого Духа. Семінарію, на відміну від вокзалу, ніхто цілеспрямовано не бомбив, проте їй не пощастило бути по сусідству з Головною поштою, для котрої і були призначені скинуті бомби.
В друге на Львів посипалися бомби в червні 1941 року. Наліт знову ж таки розпочався з бомбардування Скнилівського аеродрому. Проте далі сили Люфтваффе спрямували свої бомбардувальники в сторону центру міста. Бомбардування було значно масштабнішим, ніж в 1939 році, проте, на щастя, знищувати місто ніхто не збирався.
Бомбардування комунікаційних та опорних пунктів міста є логічним. Проте, велика кількість бомб в червні 1941 року припала на центр міста, а точніше на теперішні проспект Свободи та вулицю Театральну. Лише дивом найцінніші будівлі цієї локації, як от Оперний театр чи Національний музей, уникнули лихої долі. Та на жаль, багато знакових споруд все таки стали жертвами бомб та зазнали руйнування, а то і повного знищення.
Повністю знищений, до прикладу, був пасаж Міколяша на вулиці Коперника. На цій же вулиці поруйнованим став Гауснерівський будинок. Проте, його, на відміну від пасажу, усе таки відбудували після війни. На паралельній до вул. Коперніка вул. Дорошенка було поруйновано одразу три сусідні будинки. Одному з них, а саме колишньому готелю Центральний, пощастило бути відбудований, натомість два інших зникли з планів міста. Будівля Галицького кредитного банку, що розташовувалась на сусідній вулиці Гнатюка стала ще однією жертвою по цій лінії бомбардування. Її було знищене вщент, тому замість відбудови на її місці звели новий будинок.
Друга лінія бомбардування припала на парний бік проспекту Свободи та вулицю Театральну. До початку війни більшу частину проспекту займав колишній дикастеріальний будинок, що простягався від площі Івана Підкови аж до Національного музею. На жаль, такі розміри сприяли тому, що на будівлю припало одразу кілька бомб, які і завдали йому фатальних руйнувань. Як результат – будівля зникла назавжди уже по закінченню війни. Страшно поруйнованими в ході цього ж нальоту були будинки парної сторони вул. Театральної, а їх фото того часу, що демонструє вид з площі Івана Підкови, є одним з найбільш моторошних.
Втретє, в ході Другої світової, на Львів полетіли бомби у 1944 році, що правда, на цей раз не німецькі, а радянські. За деякими свідченнями саме ці бомбардування були найінтенсивнішими за весь час війни. Основними цілями знову ж таки ставали стратегічні об’єкти, як от аеродром чи вокзал. Проте, не обійшлось і від руйнувань цивільних об’єктів. Зокрема, значно постраждали вулиці Городоцька та Степана Бандери. Фатальна бомба раз і назавжди знищила базар Грьодлів, де містився славнозвісний кінотеатр Гражина. Досить поруйнованим був костел Ельжбети. Відомо також, що бомби потрапили і на бібліотеку Оссолінських (тепер Стефаника) та багато житлових будинків.
Наслідки війни навіть для не знищеного війною Львова були важкими. Багато знаних будівель пішли у небуття. Процес ж реконструкції інших затягнувся на роки, а часом і десятиліття. Відновлення певних споруд, зокрема сакральних, свідомо затягувалось радянською владою, і було здійснено вже за часів незалежної України. На жаль, деякі руїни ще досі очікують на свою відбудову.
Володимир Прокопів, Фотографії Старого Львова.
