Випадкова знахідка на кар’єрі дозволила заглянути у духовний світ людей, які жили на території Закарпаття у бронзовому віці
Понад 3 тисячі років тому на території сучасного Закарпаття існувала культура, названа сучасними археологами «станівською». Її сліди – на Мукачівщині, у селі Станово, де були виявлені перші знахідки цієї культури. Менш ніж через 100 років після цього неподалік міста Берегова виявили найдавнішу відому нині криницю того часу. А в ній – справжні скарби, які можуть розповісти чимало цікавого про історію краю.
Знахідки бронзового віку у 1970-х роках передали у Закарпатський краєзнавчий музей. Про унікальну культуру Станова розповідає археолог і краєзнавець, завідувач відділу археології у музеї Йосип Кобаль.
– Розкажіть, як і коли було знайдено давню криницю?
– У 1956 році відомий письменник, етнограф, археолог Федір Потушняк під час археологічних розвідок у Берегові довідався від робітників кар’єру цегельного заводу, що у кар’єрі були знайдені давні посудини, які знаходилися у глибокій ямі. Частину цих посудин, оскільки вони були цілі, робочі віднесли додому й почали ними користуватися – тримали у них леквар – сливове повидло.
Досліднику вдалося придбати ці посудини, а також оглянути місце знахідки. Як виявилося, це був колодязь або криниця глибиною близько 7 метрів і діаметром близько метра. Дно криниці було викопане у шарі піску і тут знаходилися два дерев’яні кадуби. Верхній мав висоту 1,20, діаметр – 1 метр, при товщині 10-12 см. Нижній – був менший, його діаметр сягав 60 сантиметрів.
У заповненій криниці робітниками і Потушняком було знайдено ще кілька цілих глиняних посудин, а також фрагменти близько 26 інших посудин та частин дерев’яних кадубів.
Посудини були двовухими горшками, об’ємом 3-5 літрів. Вони виліплені з глини, ретельно оброблені, а поверхня залощена до блиску. Посудини чорного кольору, інколи з коричневими плямами, або коричневі з чорними плямами.
Найцікавішою знахідкою була багато орнаментована ваза, знайдена на самому дні криниці. Вся її поверхня була вкрита складним різьбленим орнаментом в основі якого знаходяться спіралі. Очевидно, у давнину ці врізні лінії та різьблені місця були інкрустовані білою пастою. На чорному фоні вона гарно виглядала й розкривала багатство орнаменту.
Свого часу (1958 р.) Федір Потушняк описав ці знахідки у своїй монографії. Але вони, на жаль, не викликали відповідного резонансу серед фахівців-археологів.
– Хто ж залишив ці предмети в криниці?
– На місці криниці Федір Потушняк зібрав ще багато інших фрагментів кераміки, які вказували, що колись тут існувало синхронне до криниці поселення.
Як виявилося, знахідки криниці і фрагменти кераміки відносилися до бронзового віку і були пов’язані з носіями такої археологічної культури, як Станово, перші знахідки якої виявив ще в 1871 році Тиводар Легоцький.
У 1930-х роках археологи-аматори з Мукачева брати Затлукали розкопали тут цілий тілопальний грунтовий могильник. На підставі цих знахідок, а також схожих пам’яток з інших територій культуру назвали «станівська», «культура Станова».
Кераміка станівської культури є однією з найкрасивіших у всьому Карпатському басейні, які відносять до цього періоду. Окремі елементи її орнаментації дуже близькі до прикрас, які зустрічаються на кераміці мікенської і критської культур Східного Середземномор’я.
Не виключено, що між цивілізаціями Східного Середземномор’я і Карпатським басейном, зокрема, територією сучасного Закарпаття, існували якісь зв’язки, зокрема, і в духовній сфері.
– Скільки років цій культурі?
– Абсолютний вік знахідки, якщо брати до уваги тільки знайдену глиняну посуду, становить 3300-3400 років. Але зроблений радіовуглецевий аналіз деревини із криниці дав більш давню дату. Можемо говорити, що цій знахідці близько 3,5 тисячі років. Це найдавніша криниця, яка відома сьогодні на Закарпатті.
– Чи є ще десь подібні знахідки?
– Слід сказати, що доісторичні криниці відомі, починаючи з кінця кам’яного віку. Зустрічаються вони також у бронзовому, залізному віці та в більш пізніші часи. Окремі з них досягають глибини кількох десятків метрів. Так, біля знаменитого культового місця Стоунхендж в Англії археологи розкопали криницю бронзового віку глибиною 30 метрів.
На території Закарпаття дерев’яний колодязь був відкритий також у селі Великі Ратівці Ужгородського району на поселенні римського часу (4 ст н.е).
Схожі об’єкти були зафіксовані й на інших поселеннях цього часу на Закарпатті, але без дерев’яних конструкцій.
– Як тлумачити таку знахідку?
– Здавалося б зрозуміло, що криниці, у яких була вода і з яких її вичерпували посудинами, мали тільки практичне значення. Однак в археологічній літературі поширене й інше тлумачення.
Значна частина доісторичних криниць були не тільки джерелами води для населення, а й просто місцями культів. З найдавніших часів в усіх народів існує культ води, водних божеств й різних інших істот. Цим божествам люди вклонялися, їм приносили жертви, чи то у вигляді різних продуктів, їжі, чи у формі неорганічних предметів, наприклад, металевих виробів, браслетів, мечів, монет тощо. Такі знахідки зафіксовані в Німеччині.
Недаремно донині люди так люблять кидати монети у фонтани чи колодязі. Окремі з цих так званих криниць або шахт, які мають дуже велику глибину, були заповнені залишками різноманітних жертвоприношень. У таких випадках, як кельтські шахти, які зв’язували наземний світ з підземним, вважається, що жертвоприношення робилося для підземних духів. Там, де йдеться про джерела води, котрі мали невелику глибину, йдеться про водяні божества (мавки, русалки, водяники).
Відомо, що на території сучасного Закарпаття донині збереглися такі джерела води, які носять назву «святі криниці». У давнину до них приходили люди , щоб лікуватися. Вважалося, якщо хворий залишить на гілці куща або дерева біля такої криниці клаптик зі свого одягу, він залишить там і свою хворобу.
Берегівська криниця не тільки виконувала функцію джерела води, біля неї здійснювали певні культові обряди. Наприклад, обряд задобрення водяного духа. Адже найкрасивіша посудина – ваза із, безперечно, культовим орнаментом, була знайдена на самому дні криниці. Всі інші знахідки знаходилися вище неї.
Можемо припустити, що після того, як криниця була викопана й облаштована кадубами, жителі того часу спочатку кинули у неї цю чудову орнаментовану вазу як жертву водяним божествам. А вже потому її використовували як безпосереднє джерело води.
Інший посуд міг туди потрапити під час використання криниці. Отакі знахідки дозволяють заглянути у духовне життя людей бронзового віку.
