Слухай онлайн
Історія

"Процес 59" членів ОУН відбувався на Щедрий вечір

Більшовицька каральна система пам’ятає безліч сфабрикованих справ, судових процесів та жорстоких розправ над невинно засудженими. «Процес 59» членів ОУН, який відбувся 17-19 січня 1941 року у Львові, мав би бути абсолютно подібним на всі інші. Але членство Організації продемонструвало зовсім іншу поведінку в час слідства та залі суду.

Арешт молодих українців, які здебільшого були студентами Львівського університету, відбувся у вересні 1940 року. З 59 обвинувачених було 37 чоловіків і 22 жінки. Арештованих звинуватили в приналежності до Організації Українських Націоналістів (ОУН) – нелегальної організації, а, отже, як і за часів польської окупації, – за «антидержавну діяльність».

Незважаючи на кілька місяців слідства й більшовицьку практику морального заломлення підсудних, із юними оунівцями все вийшло зовсім по-іншому, радше в традиціях українських політичних процесів.

Коли прокурор поставив провокаційне запитання наймолодшій підсудній Марійці Наконечній, якій було не більше 15 років і яка, найімовірніше була лише членом Юнацтва: що вона зробила б, якби ОУН доручила їй вбити «батька Сталіна», то у відповідь почув: «Я виконала б наказ Організації».

Другий день процесу відбувався у Щедрий вечір і навіть перебуваючи на лаві підсудних, націоналісти спромоглися відзначити це велике релігійне свято: «Моя сусідка легко штовхнула мене і обережно всунувши мені в руку скибку білого калача, шепнула святочний привіт і додала: «Скубни трішки і подай далі». Я здогадалася, що це було надвечір’я Йордану і, скубнувши дрібочку, подала калач сусідці з другого боку. І так він ішов з рук до рук, об’єднуючи нас усіх наче за спільним столом на Щедрий вечір…», – згадувала пізніше одна із учасниць процесу – Люба Комар.

Не привчений до радянської судової практики, адвокат із Галичини Роман Криштальский, захищаючи молодь, нечувся й у своїй промові, вказуючи на підсудних, вигукнув: «Та це ж цвіт української молоді!».

А Люба Комар у спогадах занотує: «Це були мужні і зворушливі слова. Після грубої лайки прокурора на нашу адресу вони чудовою музикою прозвучали в наших вухах та гордістю наповняли наші серця. Вони назавжди глибоко закарбувалися в нашій пам’яті. Але у той час, усвідомлюючи, де ми є, наше душевне піднесення затьмарила тривога: чи не сяде з нами на лаву обвинувачених наш добрий, але необачний оборонець?».

Львівський окружний суд засудив усіх 59 обвинувачених. А 42 з них, в тому числі й 11 жінок та дівчат, – на найвищу міру покарання – розстріл. Двадцять засуджених було розстріляно одразу після закінчення судового процесу.

Пізніше тим, кого не розстріляли, смертні вироки були замінені на 10 років ув’язнення. А 5 липня 1941 року, велика частина засуджених у «процесі 59-ти» здійснила втечу із підпаленої більшовиками в’язниці у Бердичеві.

Серед арештантів-смертників був й Дмитро Клячківський, пізніше – Крайовий Провідник ОУН на Північно-Західних Українських Землях (ПЗУЗ), один з перших командирів УПА.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...